Фінансист

Френк подякував i сховав його до кишенi. Вiн вирiшив ще раз пiти до батька i врахувати вексель, як це робили на його очах iншi, щоб вiддати борг i отримати свiй зиск готiвкою. Як правило, цих операцiй не роблять пiсля закриття банку, але ж батько, певне, зробить для нього виняток…

Насвистуючи, вiн подався до банку. Батько знову посмiхнувся, побачивши його.

– Ну як, Френку, вигорiла твоя справа? – спитав мiстер Ковпервуд.

– Ось вексель строком на мiсяць, – сказав хлопчик, кладучи на стiл отримане вiд Делрiмпла зобов’язання.

– Будь ласка, врахуй його з утриманням своiх тридцяти двох доларiв.

Батько уважно розглянув вексель.

– Шiстдесят два долари, – прочитав вiн. – Мiстер Делрiмпл. Усе правильно. Авжеж, я врахую його. Це обiйдеться тобi в десять вiдсоткiв, – пожартував вiн. – Але чому б тобi не залишити вексель у себе? Я можу почекати i не буду вимагати своi тридцять два долари до кiнця мiсяця.

– Нi, не треба! – заперечив Френк. – Ти краще врахуй його i вiзьми своi грошi.

Моi можуть менi знадобитися.

Дiловитий вигляд сина потiшив мiстера Ковпервуда.

– Ну, гаразд, – сказав вiн. – Завтра все буде облаштовано, а тепер розкажи менi, як тобi це вдалося?

І син йому розповiв. О сьомiй годинi вечора про цю iсторiю дiзналася мiсiс Ковпервуд, а трохи пiзнiше – i дядько Сенека.

– Ну, що я вам казав, Ковпервуде? – вигукнув дядечко. – Цей хлопчина далеко пiде! Ви ще й не те побачите!

За обiдом мiсiс Ковпервуд з цiкавiстю вдивлялася в сина.

Ось цього ii любого хлопчину вона ще неначе зовсiм недавно годувала груддю! Як вiн швидко змужнiв…

– Сподiваюся, Френку, тобi й надалi таланитиме в таких справах, – сказала вона.

– І я сподiваюся, мамо, – була лаконiчна вiдповiдь.

Щоправда, торги вiдбувалися не щодня, i не щодня вдавалися угоди з бакалiйником. Але Френк уже замолоду вмiв призбирувати капiталець. Вiн оформлював передплату на журнал для юнацтва, працював агентом з розповсюдження ковзанiв нового зразка, а раз навiть спокусив навколишнiх хлопчакiв об’еднатися i закупити собi до лiта партiю солом’яних капелюхiв за оптовою цiною.

Про те, щоб назбирати грошенят ощадливiстю, Френк i не думав. Вiн мало не з дитинства перейнявся переконанням, що куди приемнiше витрачати грошi не рахуючи, i вiрив, що цiеi можливостi вiн так чи iнакше доб’еться.

У цьому ж роцi, якщо не ранiше, в ньому вже пробудився iнтерес до дiвчаток. Його погляд незмiнно зупинявся на найвродливiшiй.