Титан

До речi, де ви зупинилися?

– У «Гранд-Пасифiк».

– І довго розраховуете пробути в Чикаго?

– Два днi, не бiльше.

– Даруйте, – пан Едiсон вийняв iз кишенi годинник. – Ви не вiдмовитеся, сподiваюсь, познайомитися з деким iз найвпливовiших людей нашого мiста? Ми всi зазвичай снiдаемо в клубi «Юнiон-лiг». У нас там е свiй кабiнет. Якщо не маете нiчого проти, то гайда зi мною. Я збираюся туди на першу годину дня, i ми, без сумнiву, застанемо там когось iз наших комерсантiв, впливових пiдприемцiв, суддiв чи адвокатiв.

– От i добре, – одразу погодився фiладельфiець. – Ви дуже люб’язнi. Я неодмiнно буду сьогоднi в клубi «Юнiон-лiг». Але до цього менi хотiлося б побачитися ще з деким… – Ковпервуд пiдвiвся i зиркнув на свiй годинник.

– Мiж iншим, не могли б ви пояснити менi, де розташована контора «Арнiл i К

»?

Почувши iм’я цього багатiя, гуртового гендляра м’ясом i одного з найбiльших вкладникiв його банку, Едiсон схвально закивав. У цьому молодиковi – Френк був щонайменше рокiв на вiсiм молодший за нього самого – банкiр одразу ж вiдчув майбутнього фiнансового магната.

Пiсля побачення з паном Арнiлом – поважним, величним, насторожено-неприязним, i бесiди зi спритним i хитрим директором бiржi Ковпервуд вирушив у клуб «Юнiон-лiг». Там вiн застав доволi строкате товариство: люди рiзного вiку – вiд тридцяти п’яти до шiстдесяти п’яти рокiв – снiдали за великим столом в окремому кабiнетi, обставленому масивними рiзьбленими меблями з чорного горiха. Зi стiн за ними спостерiгали портрети знаменитих чиказьких городян, а вiкна ряснiли кольоровими вiтражами – своерiдний замах на художнiй смак.

Серед тих, хто сидiли за столом, були люди огряднi та худi, високi та приземкуватi, чорнявi та бiлявi. Обрисом вилиць i розрiзом очей декотрi нагадували тигра або рись, iншi – ведмедя, а ще iншi – лисицю. Траплялися й похмурi фiзii бульдогiв й обличчя поблажливо-зверхнi, що нагадували морди англiйських догiв. Тiльки слабких i лагiдних у цiй компанii обраних не було.

Пан Арнiл i пан Едiсон – проникливi, спритнi та цiлеспрямованi пiдприемцi – сподобалися Ковпервудовi. Крiм них, його зацiкавив Енсон Меррил – маленький, сухорлявий, вишукано ввiчливий чоловiчок, витончений вигляд котрого, здавалося, свiдчив про розгульне життя кiлькох поколiнь i мимоволi наводив на думку про маетки та лакеiв у лiвреях. Едiсон шепнув Ковпервудовi, що це – знаменитий мануфактурний король i найбiльший гуртово-роздрiбний гендляр у Чикаго.