Пекло на землі

Хтось за нього натякливо запитував:

– З речами?

– Нет, не надо. А впрочем берi.

Загiпнотизована камера вiд дверей пересуваеться до вiкна. Найменшi ближче, найвищi далi, – щоб конвой не побачив та цеглиною не почастував, i щоб усiм було видно, – повезуть, чи поведуть, зв’язаних густо, чи рiдко i взагалi скiльки вiдправлять «на лоно Авраамове».

З тим самим гуком пролiтае «ворон», але побачити рiдко коли вдаеться, бо лиш одно вiконце ззаду, де сидить «конвоiр».

Аж другого дня весь корпус таемничо-похоронним тоном передае з камери до камери, що вчора чотирьох взяли на шльопку (на розстрiл).

Куди iх беруть, що з ними роблять, де дiвають – таемниця гробова, недосяжна для нас. Догадувалися лише, а дехто з конспiративних товарисько-щирих визнань знайомих через iнших «знайомих» (агентiв ГПУ) розказуе:

В одному з будинкiв ГПУ е камiнний льох, де вiдбуваеться остання розправа над контрреволюцiею. Є також стала посада ката, що виконуе присуди смерти. Привезену жертву кат бере на свiй «апарат» i, за завданням чекiстiв-операторiв – слiдчих, вiдбирае передсмертну сповiдь у смертника та не лише за своi «прегрешенiя», а й за тих, хто ще живий сидить у Допрi чи може «помилково» гуляе на волi.

Якi методи сповiди чекiстського ката в такому мiсцi та ще в таку хвилину, це може уявити тiльки буйна фантазiя, озброена всебiчним знанням жахливоi чрезвичайськоi дiйсности.

Не всякий, правда, «вороном» катаеться. Багатьом «на лоно Авраамове» доводиться пiшки чимчикувати.

Це тi, що сидять у «камерi смертникiв», засудженi виiзною сесiею.

Цим сердегам доля судила тяжчу, довшу смерть. Мучать iх на допитах, вимотують нерви на «процесах», томлять у камерах i тiльки по 3 – 4 мiсяцях, коли душа вже нежива, – вбивають тiло.

Ледянi iскри пронизували, коли пiд час прогульки проходив повз грати «камери смертникiв» та крадькома зиркав на блiдо-матовi обличчя, погаслi очi, благаючi чогось незнаного…

Ще болючiше ставало, коли було думати хто вони, за що iх нищать?..

Тiльки за те, що були добрi господарi, любили землю, село, все добре, свiтле в ньому…

Смертникiв не пускають на прогульки, забороняють повз них проходити, будь що передавати, не дають нiяких листiв, газети, – вони для свiта не iснують.

Доводилось бачити жахливi картини прощання батька-смертника з жiнкою, дiтьми, матiр’ю. Хiба придавивши в собi почування людини, забувши, що ти е живе творiння, – можна спокiйно споглядати на сцени останнiх побачень живих людей з завтрашнiм мерцем.