Пекло на землі

Дехто зi смертникiв пробував шукати справедливости перед вищим судом – ВУЦВК-ом (Всеукраiнським Виконавчим Комiтетом): велiв жiнцi чи батьковi спробувати останнього й подавати касацiю до Петровського (голова ВУЦВК-у).

У багатьох жеврiла надiя на помилування, думалося, що вищий «пролетарський» суд – влада справедливiша, сердечнiша, але цi рожевi надii не справджувалися, бо тiеi крiвавоi колективiзацiйноi осени 1929 року майже нiкому помилування не було.

На кару брали пiд вечiр, щоб менше людей бачило.

Десь коло 6 години приходить озброений загiн «конвою» 6 – 10 чоловiк з наказом: кого брати.

Лунае крик надвiрного вартового «закрой окна», розставляють вартових по всiх брамах, дiрах допрiвського подвiр’я, i смертний хiд починаеться.

Виводять смертникiв з камери по одному до канцелярii, обшукують до ниточки, в’яжуть дротом руки кожному («кайданiв» радянська в’язниця не мае; iх «знищено» ще з 1917 року), з’еднують iх тим самим дротом по парi, в’яжуть пари одну до одноi i – «шагом арш».

Мiлiцейськi вартовi знають, коли вестимуть на «шльопку», i завчасно дають свисток, щоби народ не збирався на вулицях.

Живий ще випадок. Вели чотирьох. Брат одного зi смертникiв – Заболотний Якiв, засуджений на 10 рокiв, сидiв у нашiй камерi. Довiдався вiн ще ранком, що сьогоднi Хому братимуть. Весь день плакав та промовляв «нiзащо пропав братуха», i з болючим острахом очiкував вечора.

Коли «процесiя» з 10 озброених та 4 пов’язаних промайнула повз вiкно, вiн силою всiх грудей крикнув: «Прощай, Хома, умри спокiйно», – i безсило повалився на нари.

На його крик полетiв у вiкно камери великий камiнь, засвистали всi дозорцi, а за хвилину вилетiв дижурний i забрав напiвпритомного Заболотного до пiдвалу.

Врiзався в пам’ятi такий факт. Засудила сесiя батька та двох синiв – Кропивницьких: старого на 8 рокiв, а синiв до вищоi мiри «соцiяльного захисту» – розстрiлу.

Вело iх 6 вартових i, на диво, незв’язаних.

Була вiдлига вдень, а пiд вечiр вдарив мороз.

Щойно вивели з брами й ступили на хiдник, як менший Кропивницький – Левко вмент збив з нiг «конвоiра» й пустився тiкати, але… на четвертому кроцi посковзнувся i впав. Не встиг вiн пiднятись, як пальнув стрiл, i втiкач, коливаючись, посунув боком по бруку.