Пекло на землі

 – Я ж хочу вияснити, звiдкiль виходять тi моi «грiхи». Запевняю вас, що то не моi грiхи, а Гутенковi й Дончуковi, а може й ще чиiсь.

– Прi чом тут Гутенко, Данчук, – сердиться слiдчий.

– Якраз вся суть в тих мерзотниках-провокаторах.

– А ви откуда знаете, что онi провокатори?

– Не я один, а майже все вчительство про iхне знайомство з ГПУ знае.

– Вот как! Даже за всех учiтелей распiсиваетесь?!

– Не розписуюсь, а стверджую, що ви iм грошi платите!

– Что? Давольна. Слiшком дальоко заходiте… Ви свободни…

– То вже й кiнець слiдству? Ви ж, власне, по сутi справи нiчого не спитали й менi не дали змоги говорити.

Я вимагаю вислух…

Але не договорив. Слiдчий делiкатно й потужно за комiр провiв мене в коридор, а там пiдхопив черговий вартiвник.

Тим слiдство закiнчилось. Почалися знову муки очiкування невiдомого, острi до непритомности хвилювання вiд гуркотiв «ворона», очiкування видющоi смерти, та щоденне благання у Бога живим вийти з цього пекла.

Здебiльшого на допит брали раз на 5 – 10 хвилин.

Слiдчому головно ходило про «подпiшiсь».

Знав Допр багато випадкiв, що арештований пiдписуеться в кiнцi напiвчистого аркуша протоколу, а на другому допитi йому вичитують такi страхiття, що вуха в’януть.

– Я цього не казав, я не… – з жахом заперечуе в’язень.

– Пазвольте! – злорадно усмiхаеться слiдчий. – Вашi собственние слова. Ви подпiсалiсь…

– Та…

Даремнi тут спростування – на протоколi дiйсно е в’язнiв пiдпис.

Характеристично, що ГПУ категорично, з правила, вiдкидае всяких свiдкiв та «очнi ставки».

– Ми знаем, каво спросiть.

І здебiльша, нiкого зi свiдкiв обвинуваченого не викликають.

Складнiше ведеться слiдство, коли судять групу, не знаючи, хто з них «найбiльший контрреволюцiонер». «Допитують» в першу чергу сiльський актив, iнакше кажучи, диктують i записують потрiбнi iм фрази, а тi пiдписуються. Далi йде обплутування та бичування арештованих.

Разячi факти крутiйства та пiдлости знала наша камера.

На допитах «радили» «признатись», водячи наганом попiд нiс; прикладом у груди вiдбирали пiдписи, що вiн дiйсно був у бандi; обiцяли випустити, як видасть всiх учасникiв наскоку; садили в пiдвал, щоб «нагадав», «обдумався»; по декiлька разiв вночi брали до «канцелярii», возили до ГПУ на чекiстськi «експерименти» слiдчих метод.

Тут кидають в’язня до темноi, як нiч, казнi, яка одним духом своiм електризуе жахами всi атоми людського тiла.