Пекло на землі

], раз’ежая по сьолам, заiгривалi на настроенiях крестьянства i падривалi хлебозагатовку – ето не факт? А то, что на собранiях виступалi протiв комячейкi? А то, что… Да вообще фактов есть много… Вот онi, – показав на грубу паку, – мое дело. Но я надеюсь, что в етот раз ви будете благоразумнее i чiстосердечно прiзнаетесь у всьом…

Я ствердив, що признаватись не маю до чого, бо всi мотиви – наклеп.

Шнайдерман вiдхилив моi «предложенiя»; проголосив ревний монольог: умовляв признатись, втричi легша кара, та настрашував про заслання i т.

Коли вiн впивався фаховою красномовнiстю, у моiй пам’ятi промайнув спогад: на кiлька тижнiв перед арештом пiдiйшов до мене у клюбi Гутенко й таемничо натякнув:

– Слухай, в повiтрi неспокiйно. Треба нам щось робити. Давай закладемо вчительський гурток iз «своiх». Слiд також нагадати за Мироновича i взагалi.

Я не стерпiв такого нахабства й вiдрубав:

– Не крути дурня. На нiякi органiзацii з провокатором я не пристаю.

Вiн вдав ображеного та обiцяв порахуватись.

Пригадав я також Дончукового «секретного листа», повного натякiв, та в якому вiн пропонував заснувати на моiй кватирi, «центр-осередок» «справжнiх украiнцiв» на «всякий можливий момент» i т. iн.

Ще тодi я запiдозрiв непевнiсть його пропозицii. Чого, раптом, писати такi небезпечнi речi та передавати iх через руки й очi чекiстськоi пошти (а вона у нас в одному будинковi з ГПУ), коли Дончук майже щотижня бував у мiстi i мав цiлковиту змогу свою «iнiцiятиву» передати менi на словах.

Зустрiвши його пiсля того листа, я вилаяв за необережнiсть, але впевнитись у «нечистiй iнiцiативi» не мiг.

Лише пiзнiше, як за ним ми почали стежити й зустрiчати частенько в дверях ГПУ, моi припущення стверджувались.

Коли ж його, звичайного рядового вчителя, призначили на iнспектора при Наросвiтi – всiм стало ясно, що «висунути» його могло тiльки ГПУ.

Я ще тодi став побоюватися.

Не було сумнiву, що автори мотивiв – Гутенко й Дончук – «штатнi» провокатори серед учительства.

Я назвав iх прiзвища. Слiдчий спохватився, змiнив тон i iдко проказав:

– Значiт, ви сознательно скриваете свою вiну? Странно. За вас ходатайствують авторiтетние лiца, прiнiмаем во внiманiе вашу актiвную общественную работу, у ваших же iнтересах возiмся с вамi, хочем, чтоби ви созналiсь в своiх грехах перед обществом, а ви хiтрiте, хатiте нам замазать глаза? Харашо. Нам с вамi не о чом больше разгаварiвать.

– Дозвольте, – обзиваюсь.