Пекло на землі

Радянський уряд знав, що без заколоту насильно реформувати село не вдасться. Щоб попередити неминучi протести й повстання, вирiшили «вдарити» по селу: забрати з кожного села кiлька найповажнiших господарiв, щоб iх ув’язненням настрашити всiх.

Про людське око треба було закинути iм якесь обвинувачення. Отож i почалась «вербовка»[40 - Арешти.] та «пришивання» статтi (вишукування параграфiв).

Найпоширенiшi статтi-провини були: агiтацiя, органiзацiя груп, терористичнi акти, змови на вбивство радянських робiтникiв i т.

«Пришити» статтю людинi – це, як плюнути, в Радянському Союзi. Вас зроблять агiтатором, коли ви проговорилися не в такт перед головою сiльради; «викриють» органiзацiю з того лише, що один колись десь говорив-хвалився сусiдовi, сусiд секретно сказав кумовi, а той подiлився з зятем; пiдставлять легенько за терористичний акт якусь ще 17 – 19 року вуличню парубоцьку бiйку, коли постраждавший тодi – сьогоднi е якась «голова» чи «секретар»; беруть за провину ще 1918 року, хоч радянський суд, згiдно декрету, мусiв би по 10 роках злочинства милувати; садять за участь у повстаннi 1919 року (а за це слiд добру половину населення притягнути); обвинувачують за те, що не пiшов до колективу; хапають таких, хто не може виплатити всього податку.

Нарештi, коли ГПУ не мае в селi готових «кандидатiв», то роблять так: приiжджае агент на село й отверто каже:

– Нужно забрать у вас 5 челавек. Назвiте кандидатури найболее вредних кулачков.

Актив радий до послуг: у нього тих «вредних» бiльше, як пiвсела.

Попадали в «кандидати», звичайнi, тi, хто не мовчав всевладному начальству та розкривав темнi дiла-злочинства свавiльноi сiльськоi комунарii.

Було багато курiозiв з цими «контрреволюцiонерами» та «агiтаторами». Буквально темна особа, слова «агiтацiя» не може вимовити, а його взяли за «гитацiю» серед селянства.

Одного «полiтичного» чекiст згарячу спитав:

– С какiм отрядом ти нальот делал на станцiю Крижополь у 19 гаду?

– Єй-бо, нi в якому отрядi я не був, – побожився переляканий парубок.

– А где же ти бил тагда? – допитувався чекiст.

– От не знаю, чи ягнята, чи ще гуси я пас тодi. Спитайтесь мами, – вони добре пам’ятають, коли ми продали гуси та купили вiвцi.

Не один обвинувачений розводив руками та обливався сльозами, коли йому прочитували, за що його «притягають до пролетарського суду». Пригадую, «контрреволюцiонера» Чернiенка Микиту з Шипилiвки.