Пекло на землі

Попасти туди не легко: цiлковито немощну, безпомiчну людину обiцюють забрати довго, а звiдтiль вертають скоро – або мертвого на кладовище, або «вилiкованого» знов до камери; рiжниця тiльки та, що до лiкарнi клiента несуть вчотирьох, а звiдтiль ведуть удвох.

Обходячи камери (раз на мiсяць), лiкар бiльше цiкавиться випитами, хто за що сидить, нiж що в кого болить.

Клясовiсть дотримують усюди. В’язнiв строго подiляють на кримiнальних i полiтичних; до кожноi групи адмiнiстрацiя ставиться iнакше. Кримiнальники бiльшi прогульки мають, кримiнальникам повнiшi бачки кашi, кримiнальник скорiше побачення дiстане, дають навiть «лiчное», а полiтичний хай попочекае.

Правда, воно мука одна, а не побачення: в «свiдалке»[39 - Кiмната для побачень.] арештант стоiть на стiльчику за одною грубою стiною, жiнка за другою, а збоку вартiвник. Не встигне жiнка заспокоiтись вiд хвилювання, поки втре сльози, щоб щось сказати, а тебе вже тягне надзорець до камери; дають 4 – 5 хвилин, i поцiлуватися не можна, бо стiна груба.

Полiтичному навiть на таке побачення доводиться чекати два мiсяцi, аж поки «следствiе» скiнчиться. За цей час жiнка мусить походити за дозволом i до слiдчого, i до прокуратора, i до нарсуду, i до старшого, i до меншого, та по кiлька раз, бо часто кажуть, «прiдьоте завтра – сiчас некагда».

Менi, власне, моiй дружинi за допомогою знайомих з ГПУ, вдалося дiстати особисте побачення на 10 хвилин. Заздрила вся камера, пророкували, що справа моя йде добре, i скоро мене випустять.

Була спроба нас просвiщати, «iсправлять». Збирали по камерах грошi на газети, записували в полiтичний гурток, але культроботи розгорнути не вдалося, бо забрали пiд арештарню клюб: не можна було вмiстити в камерах всiеi «контрреволюцii». Приходив тiльки один раз на тиждень хтось з адмiнiстрацii й читав та пояснював у комунiстичному дусi газети, купленi за нашi грошi.

На Украiнi нiколи ще не було стiльки арештiв та «злочинцiв», як 1929 року.

Не дивно, коли б ми мали новий приплив визвольних змагань, вибух повстань. Але ж 29-й рiк особливими вибухами селянського гнiву не виявився, злочинний елемент знищили ще 20 – 22 роками. Де взялися злочинцi та ще й у кожному селi?!

Оглянувши бодай одну камеру (не карантин), очевидним стае, хто цi арештанти, що зробило iх злочинцями. П’ятилiтка й колективiзацiя закинула за грати тисячi безневинних, найчеснiших селян.