Пекло на землі

Вiн i передачу вашу з’iсть, i листа нiякого не побачите, i випорожнитись спокiйно не дасть, i вiдро з «парашi» ненароком на вас вилле. Жалiтись на нього, як i взагалi на адмiнiстрацiю – напитаеш лиха, бо адмiнiстрацiя своiх пiдтримуе.

Провiрка проходить ретельно два рази на день (в цьому одному точности дотримуеться Допр): щоранку й вечора камерний староста муштруе нас у два ряди, а це рiч нелегка, бо в короткiй камерцi втулити 20 чоловiк по два труднувато; бряжчать ключi, входить мовчазна й сувора процесiя з 4 – 5 душ допрiвського начальства, цокають залiзним молоточком грати, чи не перепиляв хто, всi чотири перечислюють нас, дижурний питае, чи нема заяв (а вони бувають рiдко, бо кому охота до «лямпочки» писати), часто вилае камеру за якусь дрiбницю, i дверi замикаються.

Не раз дивуемось, шо воно цокае, числить щодня. Ото якийсь дурень гадае, що з цих лабетiв можна смикнути? Чортового батька з Допру вислизнеш: вмiють охороняти твою душу.

Весело проходить в камерах обiд. Снiдання та вечеря завсiгди однаковi: гаряча вода.

Обiд зазнае гостроi критики кожного дня; найрозповсюдженiшi характеристики окремих «меню» такi: вiд кулешу найголоднiша собака в безвiсть забiгла б, не iла б; у борщi можна себе не гiрше, як в дзеркалi, побачити, чи вимитись (це до речi, бо в Допрi дуже часто бракуе води чи напитись, чи вмитись); подiлити всiм кашу (бачок на 43 чол.) можна хiба лише за допомогою аптекарськоi ваги.

Цi характеристики в поширеному змiстi ми подали до допрiвськоi стiнноi газети, але адмiнiстрацiя iх не пропустила.

Не бачив i не вiрю, щоб в’язень бодай мiсяць прожив на цих харчах; арештованi – недалекi здебiльшого мешканцi, мають харчi з дому i «дякують». Хто ж не мае «передачi», той призначений на цiлковиту голоднечу; мусить жебрати, а як не змилуються, то красти.

Не дивно, що крадiжки в Допрi розвинутi страшенно. Камера – найкраща школа спритно витягнути в сусiда з кишенi, вночi тихо залiзти до чужоi торби, пiдглянути, де що лакоме й недобре лежить, «цапнути» його й умiло сховати.

Не раз камера ахкае: пропали калачi, 3 фунти сала, грошi витягнули. Питають, думають, пригадують, хто коли чуже iв, де мiг сховати грошi. Обираеться комiсiя. Перевертають все в камерi, трусять, обшукують до рубця, до ниточки кожного, речi, нари, дiри – нема…

Тiльки за деякий час дiзнаються, що один у крамничцi «п’ятьорку» розмiняв, а другому коридорний кожноi «оправки» шматок сала з хлiбом дае.