Пекло на землі

Прохiд важливий тим, що часто ждемо на нього цiлий день i все «сейчас», «сейчас». Кожний рветься хоч тих 10 хвилин побути на повiтрi та вiдсахнутися вiд камерного чаду; цiкаво також дiзнатись, чи е новi покiйники в камерi «смертникiв»; дехто сподiваеться «по блату» дiстати чи передати якусь новину свому земляковi, спiльниковi по справi.

Ведуть на прохiд строго, вимуштрувавши в дверях по два: на коридорi – числять, спускаемось по сходах на нижчий поверх – числять, проходимо коридором – числять, бiля надвiрних дверей – числять, вводять в огорожену дротом серед двору кошару i замикають – числять.

Ходимо в кошарi по два, як парнi бички, збиватися докупи не вiльно; не можна також задивлятися у вiкна камер, а тим бiльше, щось показати, поздоровкатись з товаришем своiм. Не встигнеш головою кивнути, чи носа висякати, як надвiрний надзорець Федорiв уже бiжить з «сальним»[37 - Густа, брудна лайка, проклiн.] матюком i тягне до «подвалу».

З одного боку прохiд освiжуе, а з другого ще бiльше деморалiзуе, бо тут на тебе дивляться пильно з обох «вишок» вартiвники з багнетами, тут гарно лунае матюк, часто перед очима проводять зв’язаних заарештованих, повертаються розчервонiлi й заплаканi з допиту, тут пiд голими шаблями ведуть смертникiв на побачення, словом, багатенько картин допрiвськоi дiйсности…

Жахи допрiвськi доповнюе адмiнiстрацiя.

Здебiльшого в’язнi не звертаються до адмiнiстрацii, бо, крiм прокльону, нiчого позитивного не дiстанеш.

Треба пiдкреслити, що проклiн у мурах Допру кришталево-клясичний. З уст строгого начальства, вiд начальника Допру до ворiтнього сторожа, виходять найновiшi, найогидливiшi фрази матерщини; звiдсiль запозичае неольогiзми в’язень, iх пiдхоплюе вулиця; цими новотворами збiльшуе свiй лексикон радянська «блатва»[38 - Босота.

Вiд прокльону недалеко до штовхана, каменем у вiкно та вистрiлу. Штовхають всi i всюди; каменем «оперуе» часто «конвой» з подвiр’я в’язницi.

Заглянути у вiкно, хапнути раз-два свiженького повiтря – здаеться, злочин невеликий, а радянська пильнiсть карае за це цеглиною по зубах; гарячiшi вартiвники вживають навiть зброi.

У 10-й камерi в’язень виглядав своеi жiнки (нашi вiкна на вулицю виходять – як туди не заглядати).