Пекло на землі

Закликали до «роботи» вiрного свого пса-тiлохранителя – ГПУ. Воно з хижою радiстю розгорнуло сатанинську акцiю.

Полетiли зграi крукiв-чекiстiв по районах. Почалась нечувана ще на селi й в iсторii ловля «контрреволюцii». Десятки «злочинцiв» у кожному селi, хуторi. Переповненi арештарнi в мiлiцiях. Безперестаннi деннi й нiчнi валки пов’язаних, збитих «контрреволюцiонерiв» до Допрiв, а там набитi всi казнi, коридори, льохи… Розстрiли, етапи, Сибiр, Соловки…

Завмерло село, прибите страхiттями…

Торкнулось це й учительства та iнтелiгенцii.

Що я в числi пiдозрiлих – сумнiву не було. Факти останнiх тижнiв це стверджували: комячейка зняла мою кандидатуру зi списку пiд час виборiв до правлiння Робосу, скасувавши те, що пройшов я на виборах по всiх групових комiтетах; не стояло чомусь мое прiзвище в списку обраних на зборах вчителiв мiста 19 засiдателiв[33 - Дорадникiв народнього суду.] до народнього суду, не зважаючи на те, що по бiльшостi голосiв менi належало трете мiсце; завiдуючий агiтпропу партiйного комiтету демонстративно зняв мою кандидатуру, сказавши менi, «что ето наше дело», коли Окружний з’iзд висунув мене до складу Ради т-ва «Геть неписьменнiсть»; дивно стало, що мене – секретаря редакцiйноi колегii стiнноi газети, найактивнiшого дописувача враз виключили зi складу редколегii i не приймали моiх дописiв…

Мене нервувало, обурювало це iгнорування, явний похiд на мою особу.

Вiдомостi про труси, арешти, поглядання на те, як щодня гнали до Допру цiлi гурти по 40 – 80 душ селян, пiдозрiлi зиркання на мене знайомих комунiстiв та «авторитетних» безпартiйних – заповiдали небезпеку. Завiдувач 9-i школи – партiйний недвозначно натякнув про мене на педрадi, що «цього загадкового активiста скоро розвiнчають». Треба було сподiватися «гостей», чи тiкати з мiста.

Не почуваючись до жодного злочину проти громадянства, я навiть в думцi не мав будь-яких репресiй щодо моеi особи.

Вночi на 31 жовтня я схопився вiд гучного стуку рушницею в дверi. Інстинктово вiдчув, що це ГПУ. Вибiгла з другоi кiмнати перелякана дружина, хотiла щось ховати, але було нiколи та, власне, не було чого, хiба листи приятеля-засланця та пару книжок.

Переборов я в собi несвiдомий страх i пiшов вiдчиняти. Ввiйшло мовчки двое озброених агентiв – один рушницею, а другий револьвером – i подали менi наказ ГПУ на «обиск i арест».