Пекло на землі

Оцi то «знатоки» (заприсягнусь, що представник ГПУ та комсомолу не прочитав нi одноi з тих книжок) знищили в окрузi сотнi тонн лiтератури; в церквах залишали лише по одному примiрниковi богослужебних книг.

Багато мороки мав я з репертуаром. Головрепертком надiслав список дозволених до постановки та заборонених п’ес. Серед цих груп була ще категорiя «сомнiтельних» (найбiльша група в украiнському репертуарi), що подавалася на погляд Окрреперткому, де рiшучий голос мав агент ГПУ. До цих «сомнiтельних» зачислено геть всi нашi дореволюцiйнi п’еси, комедii: «Наймичку» iз’ять – церковщiна й шовiнiзм (там про жидiв); «Ой не ходи, Грицю» – вибросiть – куркульское мещанство; «Невольник», «Яснi зорi» – нацiоналiзм, самостiйництво – так безапеляцiйно «чистив» репертуар агент ГПУ.

Не раз я до зубiв iвся на засiданнi реперткому за нашi безсмертнi драматичнi твори, як «Наталка Полтавка», «Суета», «Кума Марта», «Мазепа». Запальнi комунiсти – члени реперткому – цензори не пропускали, а я виходив iдеольогом просвiтянщини.

Ця невмируща украiнська опера-пiсня, як i всюди, мае величезний успiх, а наше ГПУ ii вперто викреслювало з репертуару «допущених».

Влiтку 1928 року улаштовував Окркомiтет Мопру масову вечiрку. Секретар комiтету (безпартiйний) запропонував поставити «Запорожця за Дунаем»; це дасть великий прибуток. Я вагався з дозволом (вiдчував бурю), аж заступник зав. Агiтпрому узяв вiдповiдальнiсть на себе, а вiн, до речi, голова Окркомiтету Мопру.

Погожоi недiлi в саду багатюща гулянка. Грiмко лунають двi орхестри музики, вогненними рiзками стрiляють в небеса фаерверки, ракети, сiеться маком бiй конфетi, серпентин, заливаються солодкими трелями соловii. Настрiй в гулящих святочно-пiднесений. З лябiринту зелених гiрлянд розлягаеться мельодiйним акордом:

Ой, збирайтесь працювати,

Золотую ниву жати.

Доле, ми тебе благаем,

Щедрою для нас ти будь.

І потужним нацiональним духом проймае серця кiлькатисячних мас. Появу козака Карася зустрiчають громом оплескiв. Не в одного защемiло серце, заворушилась ще не засохла рана.

Я сидiв на переднiй лавi й оглядав святочну обстановку, що пашiла явно нацiоналiстичними вогнями. Заворушився i в менi нацiональний iнстинкт. Вiдчував, що в таких картинах знайшли б ми еднiсть, дружбу, однодумнiсть.