Пекло на землі

Коли б iх бiльше та частiше, то… Пригадав 1919 рiк, як пiсля другого концерту кобзарiв-бандуристiв публика не пiшла додому, а захопила бiльшовицький баталiон, опанувала мiсто i розгорiлось величезне повстання на весь повiт. Один з бандуристiв-солiстiв був навiть комендантом мiста…

На початку другоi картини в партер увiйшов зав. Агiтпрому та начальник ГПУ. Я не сумнiвався, що буде буча, i зник з очей, та нагнав заворгвiддiлом комсомолу: «Тебя Щелков зовьот». Вертаюсь.

– Кто разрешiл пастановку? – зашипiв крiзь зуби завагiтпропом i вкрив мене трьохповерховою лайкою.

– Я не погод… – хотiв виправдуватись, але не дали. (Крута лайка…)

– Заiгриваеш на струнах нацiоналiзму? Хочеш возвратiть 19 год?.. Петлюровськое ти атродье… Я тебе покажу…

– Прекратiть немедленно, – вiдрiзав начальник ГПУ.

– Таж не серединi… хай би вже кiнч… – пробував я гамувати.

– Что?! Прекратiть без разсужденiй… (груба лайка), iначе на месте прiхлопну – i справдi вхопився за пiстоля.

Вагатись не доводилось. Втиснувся за кулiси й до режисера:

– Припинiть виставу моментально!

– Та що ви? Бiйтесь Бога! На самкiнцi? Що з вами? П’янi?!

Але його вмовляння не впливали. Вхопив валок i саме в момент, як Андрiй став з благанням на колiна, а «Владико неба i землi» дзвiнким тужливим тенором знялося до небес, у ту хвилину, коли авдиторiя завмерла, повита побожним настроем, i разом з пiснею здiймалася вiд земноi суети-сует, з «раю комуни» в рай небесний, у блакить… я спустив завiсу.

Другого дня, як з лазнi, вискочив я з Агiтпропу, а через тиждень складав обов’язки iнспектора, «по сокращенiю штатов», хоч скоро на мое мiсце призначили партiйного з району.

Натякали жартом, шо скоротив мене «Запорожець», а всерйоз зауважували, що кепсько я зробив, опрацювавши широко святкування рiчницi Шевченка, а про Паризьку комуну й словом не згадав. Закидали також, що я «покровiтельствую мещанскiм вечiркам», а в клюбах замiсть полiтграмоти у мене флiрт завiвся та гульбища, а дехто, як Гутенко, запевняв, що я чистокровний петлюрiвський вовк у радянськiй одежi.

Та слiв Гутенкових я не лякався, а причин «скорочення» не шукав, бо за чином не жалкував. Став викладачем мови й лiтератури в старшому концентрi семилiтки та в профшколi.