Пекло на землі

Вже б i рееструвати, та замiшка. Причепились до протоколу загальних зборiв: голова сiльради пiдписав та невдало печатку приклав. Шкода було запевняти комiсаря. Фальшивий протокол та й тiльки. Мусiли бiгти 56 верст за кращою печаткою. Дядьки нашi посмутнiли: пропав i завтра робочий день.

Аж ранком прибiг Сава скупаний з доброю печаткою. Поклали перед комiсарем протокол з доброю печаткою, аж тут нова бiда. Виладнали нарiд у коридорi в чергу на пiдпис, перечислили:

– А где же ещо два? Реестрацiя недействiтельна.

Занепокоiлись. Прибiгае Олекса:

– Кого ж нема i де б дiвався, недавно всi були?

– Матвiя арештували!

– Хто? За вiщо? – накинулися всi.

– Не знаю. Вийшли кваску попити. Пiдходить, мабуть, сексот i до Матвiя:

– Ти аткуда?

– А хiба що? – викручуеться Матвiй.

– Как фамiлiя? – наступае сексот.

– Чого чiпляетесь? – вiдпекуеться Матвiй.

– Да гаварю тебе, что ето он, – встрявае другий сексот.

– Два года тебя iщем, бандiт. В Допре давно местечко ожiдает, – i повели.

Похнюпились дядьки: пропаде й третiй день, а буряки аж просяться сапати… Кинулись по мiсту шукати свого чоловiка. Найшли, умовили старого Ярошенка та пiзно вже: комiсарiят не урядуе.

Аж третього дня пiд вечiр залагодили справу. А Матвiй аж восени вернувся.

Зате урочисте було посвячення. Хор вивчив Украiнську лiтургiю, дiвчата пишно й святочно прибрали в церквi в нацiональному дусi. І на Зеленi свята вiдбулась незнана ще й дiдам нашим на селi церковна урочистiсть. Запросили епископа, священикiв, представникiв сусiднiх парохiй.

Наш ворог – панотець так був зворушений, що в сльозах перед усiм миром спокутував свою помилку й став щирим автокефалiстом – духовним пастирем першоi в районi украiнськоi церкви.

Украiнiзувавши церкву, наша група взялась за культурну роботу. Вiдновили в пам’ятi 18-й рiк: всi тодiшнi просвiтяни вписалися до хати-читальнi. На першому кроцi заходились до будови великого «Народнього дому».

Приемнi були хвилини. Хлопцi брались до роботи, як дружна й органiзована сiм’я.

Одноi суботи був культурний шарварок – зводини. Пiд звук зворушливих пiсень та веселоi гутiрки кiлька десяткiв читальнян, вiдклавши польову роботу, закладали основи «Народньому дому».

– Цей перший стовп заб’емо як пiдпору нацiонально-духовноi едностi нас – селян, i заможнiших, i середнiх, i бiднякiв, щоб всi стояли одностайно за нашу долю, за добробут, – починав Сава, цей невгасимий ентузiаст-парубiйко, запальний нацiоналiст.