Пекло на землі

На ранок головна частина мiста виглядала як пiсля жахливоi руiни.

Тремтiло мiсто в бiльшовицьких клiщах. Страшно було пройти: кидались серед дня на кожного, хто хоч будь-чим скидався на буржуя. Бiльмом на оцi був iм жовто-блакитний прапор: за украiнську мову, книжку – до «Смольного» (на розстрiл) тягнули.

Одного вечора влетiло кiлька до нас у школу: саме репетицiя.

«Украйонци, мужiкомони. Рукi вьорх! Где старшiе самостейнiкi?» – закричали з «матюками».

Серед нас «старших» не було. Обнюхали кiмнати, вскочили до церкви: бахнули в один кут в образи Христа, бахнули в другий бiк, у заквiтчаний портрет Шевченка, забрали срiбний хрест та золоту чашу й зникли з лайкою, кивнувши: «Ми вам покажем самостейну Украйону».

Мiсто застигло у терорi, робота в Клюбi припинилась.

Та не надовго. Чутка, що Киiв зайняла Центральна Рада, оживила всiх, стали сходитись до Клюбу.

Одного вечора у Клюбi звiстка: бiльшовики спiшно евакуюються, грабують мешканцiв, церкви. – Не дать – рiшили.

Наспiх зiбралося з пiвсотнi молодi коло касарень Шевченкiвського полку. Перший раз я взяв у руки крiс. Розбились на двi групи – одна до комендатури, а друга – у вiйськовий сад, де розташованi червоногвардiйцi. На певний знак – одночасно налiтати.

Та спiзнились. Комендатура вже була евакуйована, а як пiдходили до саду, вартовий помiтив i дав бiльшовикам знати.

Червонi висипались проти нас. Ми залягли помiж деревами. Тут перший стрiл пустив я у ворога. Сталась безладна перестрiлка; цiляли бiльше навмання, бо темно було.

Не знаючи, яка нас сила, бiльшовики зiрвалися до станцii. Ми за ними. Дорогою переступав я першi ворожi трупи. Втiкли червонi на броневику, обстрiлявши мiсто з гармат.

Наскок наш вдався не цiлком, але молодь пiдбадьорив. З бiльшою енергiею заходились коло самоорганiзацii. Оформили спiлку «Украiнськоi Молодi», послали статути й людей на села, органiзували виiзди з виставами, лекцiями. Почалися в «Клюбi» палкi дискусiйно-науковi реферати про нацiонально-державну iдею.

Скiнчивши середню школу, поiхав я на село. Почав з малого. На весiллi у свояка виголосив нацiоналiстичну промову, зв’язавши щастя молодих зi щастям Украiнськоi Держави:

– Ви, молодята, закладаете власне кубельце. Разом з вами в’е кубельце вся наша нацiя, будуючи свою державу. Їi творцi закликають нарiд до будiвництва. Матимем державу, – житиме в добробутi наш нарiд, щасливi будуть нашi молодята.