Пекло на землі

Отож в момент, коли закладаеться щастя наших молодих, слiд зробити основу й державно-нацiонального почину. Зробiм закладини «Просвiти», що промiнням ясним освiчувала б народовi шлях до власноi держави…

Весiльнi щиро пiдтримали i тут же провели збiрку. Свiдомi молодята офiрували весiльнi дарунки i першi записалися членами «Просвiти». Проспiвали iм «многi лiта», i перший раз у кiлька голосiв у селi полився рiдний гимн.

А на Зеленi свята вiдбулось вiдкриття першоi у волостi «Просвiти». Було пребагато гостей з околичних сiл.

За нашим прикладом пiшли iншi села. «Просвiта» розвивалась буйним темпом, ставши справжнiм вогнищем культури та кузнею нацiонально-державноi свiдомостi. Голова – Іван Лiтавчук пiклувався нею, як батько: добув у сусiднiй економii п’янiно i готував багатi концерти, а я заходився коло драматичного гуртка. Вперше ставили «Наталку Полтавку». З пiднесеною радiстю прийняло село виставу. Прийшли батьки, дiди; мусiли повторювати другого дня. Гурток запрацював iнтензивно: по «Наталцi» пiшла «Наймичка», «Бондарiвна», готували «Невольника».

Поiхав голова до мiста, та вернувся сумний – не дозволяють. Подались удвох – теж нiчого не привезли.

– Не время тепер спектаклям. Нужно укрощать мужiков, а ви iх етiм портiте.

– Таж ми свiдомiсть поширюемо, – виправдовуемось.

– Какая там сведомiсть. Знаем ету Грушевськую сведомiсть. Буянство, бандiтiзм ви развiваете, портiте мужiка.

Так вiдповiли нам у гетьманськiм староствi.

– «Мужiков укрощать». Позасiдала офiцерня кацапська й верховодить. А ще й украiнське гетьманство. Нема кого слухати. Ставлю без дозволу й кiнець.

І ставили щораз частiше й краще. Про нашу «Просвiту» в повiтi знали. Помiж виставами й концертами давали реферати. Я намiтив у циклi лекцiй викласти селянству всю iсторiю Украiни. Добув М. Аркаса, готувався старанно, викладав просто, образово – слухачiв повнiсiнька заля. Приходили з сусiднiх сiл послухати, як у нашiй «Просвiтi» козацтво-лицарство з могил воскресае.

Та поки йшло про козакiв, всi слухали уважно. Коли ж заговорилось про гетьманцiв, почались реплiки, заперечення.

– А тi гетьмани верховодили так само, як сьогоднi Скоропадський? – обзивався з одного кутка.

– Чи Богданова та Мазепова булава так, як нашого Павлушки, по людських спинах iздила? – перебивав з другого.

– Як так, то й згадувати iх нема за що, – додавали гуртом.