Пекло на землі

Котрийсь прикладом так тарахнув, що й мозок верхом бризнув. Залишилось бранцiв двое. Мiж ними й подiлили 12 крiсiв: Пухляк нiс 5 (свiй чоловiк – на нього милiсть мали), а чекiст 7. Трохи пронiс, застрайкував – нi з мiсця, хоч що хоч.

– Ну, як так, то будь здоров.

– Жаль було, не так його, як кулi, але робити нiчого – спiшили.

– А як же ви iх пiдкузьмили?

– Та це не ми, а Мiхалко.

– Який Мiхалко?

– Ото пiд’iжджаем до Крутих. Дядьки просились вiдпустити; думаем, зайдем i пiшки: вiдпустили. В селi гурт хлопцiв обступив.

Слово по слову й до самоохорони запровадили. Уходимо в помешкання. Харчить сторож. Ми за рушницi, а вiн спросоння – бах з обрiзана. Хвала Богу, що другий раз не дiждав, бо Ілько всадив йому багнет у спину. Іш, одесит плюгавий. Не спитав, хто господарюе, так i цвiкае.

– А де ж Мiхалко? – не терпiлось багатьом.

– Не гарячiться. Буде й Мiхалко, по порядку. Забрали ми рушницi. Один парняга й каже: «Може б навiстили голову КНС; у нього в гостях аж два чекiсти, револьверики в них аж виблискують».

– Що ж, – кажу, – ми не гордi, не полiнуемось.

Двох парубкiв провели нас до Покуляка. Щоб не вийшов промах, я кивнув одному викликати голову комiтету незаможних селян.

– Я з ним у спорi, – каже, – не повiрить, пiду Мiхалка приведу.

– Скочив за тин i вернувся з заспаним хлопчиськом.

– Оцей вам викличе.

– Ще краще, думаю. Настроiв хлопчака, i вiн переляканим голоском защебетав пiд вiкном:

– Товариш Вася! – (так величало Покуляка все село).

 – Бандити на селi. Збудили мама, щоб вам сказати, – i зник за тином.

Ми нащурилися коло дверей. Шарпнуло засув. Напiводягненi чекiсти з хати, а ми iх за горлянку. На вулицi, як слiд, убрали i рушили у Божу путь. Виходимо за село, а з городiв двое, як той Пилип з конопель, плиг. У мене серце затрiпотiло, як свинячий хвостик. Звiв крiс, що за марюка, питаю. А вони:

– Своi, з вами йдемо. А це Дорохтеiв крiс. Вiн не може йти, ногу рве; як загоiться – найде нас.

День починався тихий, ясний.

Пташки заливались, благословляючи початий день.

Прочищали кулемет на цукроварнi «Карла Маркса». Там уже знали, що в околицях з’явилась «банда», i були напоготовi: озброiли всiх комунiстiв та комсомольцiв, поставили на вiйськовий стан сiльську самоохорону, в додаток викликали з району 15 мiлiцiонерiв.

Ми спробували взяти наскоком, та не вдалось: кiннота вiдступила пiд рясним обстрiлом. Тут впала наша перша жертва та двое коней.