Пекло на землі

Хай вiн спiвае по степах i нищить комунiстiв…

Селяни поспускали голови й слухали, нiяково зиркаючи один на одного.

– Не бить сему, – опирався Хомяк далi. – Меня iзбралi, чтоб охранять iмущество й порядок. Я не позволю.

– Який там дiдько тебе вибирав, – заговорили позад нього. – Приiхали чекiсти та й вибрали. Бiжи до них та й радься, чи вiддати.

– А направду, – загомонiли смiливiше. – Нащо вiн нам? Однако стоiть, а в них вiн пiде в дiло.

– Проти нас не поставлять, бо цi – селяни ще й, видно, недалекi.

– Как так? Да ето явная поддержка контрреволюцii! – обурювався Хомяк.

– Чия б казала, а чия б мовчала, – сердито вiдрубав дядько. – А сам давно людей на бочку ставив? Чекай, чекай, тобi це не мине. Гадаеш, службою вiрною загладиш?

– Так це такий супончик? – сердито дивувався Олешко. – Вшивайсь, негiднику, з очей, бо щоб не договорився. Спасибi вам, браття селяни, за пiдмогу. А цього Каiна женiть. Вiн i чортовi рябому служить буде, аби свою гадючу шкуру захистити.

– Шомполiв йому, – крикнув хтось з селян.

– Припнять печатку, як розписку – хто кулемета взяв, – пiдкинули вже з наших лав.

– А й справдi не мiшало б, – погоджувалися дядьки.

– Де вiн, котрий, – зiрвався з лави Дубенко Андрiй, вицьвохкуючи шомполом.

Селяни з цiкавiстю позадирали голови. Хомяк сунувся в гурт.

– Ану, ставай, пришмалю. Та стiй, не пацайся, – i цьвохнув кiлька разiв по спинi. – Е, та вiн при повнiй амунiцii, – глянув пожадливо на револьвер: – Чий це?

– Чека подарувало як начальниковi, – обiзвалися за нього.

– Чека? То хай Чека чекае, поки повернем, – i шарпнув з кишенi револьвер. – Скидай штани та прийми за револьвер подяку комунiстам.

– Андрiю, досить жартiв, – наказав Чубатий i звернувся до всiх: – Загiн, на дорогу, кроком руш. – А до селян: – Прощавайте, браття! Дяка вам велика.

– Щасти, доле, з поворотом.

У Круглику нашого полку прибуло. Опiвночi прийшов Рудий з двадцятьтрьома, а на свiтанку присунув з дванадцятьма клинiвчаками Сава.

– А де ж твоi чекiсти? – питали ми, бачучи самого Пухляка зi жмутом крiсiв на плечах.

– Було, бачте, так, – резюмував Сава. – Неохота крiсiв таскати, – у кожного харчiв повно.

Стали вантажити чекiстам. Коли один з них штовх Ілька в живiт i ходу. Скокнуло за ним нас кiлька.