Пекло на землі

– Вперед! В обхiд, – рiшив я, i знов подались до станцii.

На горбi бачили все поле бою. Середина червоних зiрвалась, кидаючи зброю, а лiве крило держиться. Ось нашi рванулись в атаку. Червонi не пiддаються. Нашi зiрвалися вдруге на багнети. Летять iз криком, по них сиплять. Ось якась чета добiгае. От стялись, змiшалося життя зi смертю. Ось сипнула вся наша лава, стоголосе «Сллла…ва» – i ворог у панiцi летить, кидаючи усе на полi.

На станцii вже нiкого не було. За огорожею ховався в панiцi хвiст пiхоти. Ми пробiгли до лiсу, кiлькох пiдстрiлили й вернулись.

Тут наш курiнь. На перонi лежало двi бочки сирового спiритусу. Пробили багнетами дiрку й черпали в казанки.

– Не пити – отрута. Червонi навмисне лишили! – хтось чи жартував, чи правду казав.

Але спокуса перед давно небаченим питвом перемогла ризик смерти. Смикнув один, другий – нiчого, i за кiлька хвилин десятки козакiв валялися п’янi в муку. Надiйшов курiнний i поставив варту, але пiзно: у кожного повний казанок.

Весело минула та нiч на станцii.

Я з четою ночував у селi на вiдпочинку за те, що полегшив наступ. На щастя, моi хлопцi раненi не поважно. Борецький скакав з тиждень, але з лав не вибував. Бiльшовикiв другого дня назбирали навколо станцii кiлька десяткiв.

Рушили на Бiлу Церкву. У Ружинi вдруге бачив С. Петлюру, – приiжджав на многолюдний мiтинг. Аж цвiв, вщасливлений успiхом. Почувалось, що вiн живе подiями боротьби, приймае iх всiм еством, радiе успiхам, болiе невдачами…

Пiд Бiлою Церквою заковика.

Тримаючись у Фастовi, червонi постановили не здати ii. За лiсом заняли прекрасну позицiю, окопи поробили. Довелось нам позмагатись. Помiг братко Басараб: з сiльськоi дзвiницi вiн намацав окопи i з чотирьох запорiзьких гатилив прямiсiнько по лавi. Пройшовши три рази, передав: смiливо берiть – багато з них потовчених.

І справдi, в кiнцi канонади з окопiв стрiли значно порiдшали. Наше дружне «Слава» довершило справи. Майже без втрат убiгли ми в окопи.

– Здаюсь, таварiщ, – здiймали руки.

– Бач, чортовi червонцi! Оташувались наче на вiки, – дивувались ми, бо в окопах було всього: i iсти, i пити, i спати.

Казали в мiстi, що стояла 14-та дивiзiя. Живорiзи страшеннi. Три контрибуцii накладали на мешканцiв: на грошi, на одяг-подушки, на дiвчат-жiнок.

Бiла Церква особливо менi пам’ятна. Стояли ми в нiй кiлька днiв. Отаборилась тут вся дивiзiя. Я виконував обов’язки сотенного командантськоi сотнi. Другого дня вiдбулась зустрiч з отаманом Зеленим.