Шенгенська історія. Литовський роман

– Святкову вечерю будемо влаштовувати? Твiй дiд начебто не проти!

– Певна рiч, я приготую! – пообiцяла Рената.

Поки вона поралась бiля плити, Вiтас увiмкнув комп’ютер i через модем залiз в iнтернет.

– Щось у тебе мережа погано ловиться! Повiльно! – поскаржився вiн.

– Тут треба мати терпiння, – Рената обернулася. – Тут усе погано «ловиться»! Я оце днями хотiла для тебе роботу знайти, але у нас е тiльки одна ветеринарна аптека, та й та для бджолярiв. А ветлiкарнi немае. Найближча в Паневежисi. Може, поiдемо дiзнаемося?

– Що дiзнаемося? – здивувався Вiтас.

 – А хто тобi сказав, що я хочу працювати у ветлiкарнi?

– Але ж працювати треба! – сказала дiвчина нiжно, щоб не мiг вiн вiдповiсти на ii слова рiзко. – Я ось собi також роботу шукаю.

– Не варто перейматися, – попросив ii Вiтас. – Якщо буде нормальний iнтернет, я собi i так роботу знайду. А iздити в iнше мiсто i сидiти там iз хворими собаками та кiшками з дев’ятоi до шостоi я не хочу!

Вечеряти зiбралися за овальним столом. До вареноi картоплi Рената нарiзала шинки, поставила солiння, на дошцi – початий квадрат чорного литовського хлiба, що не втратив нi свiжостi, нi аромату зi Святвечора.

Налила в склянки компоту.

– А щось мiцнiше е? – спитав Вiтас сiдаючи.

– У дiда е, пiди запроси його, заодно i попроси, щоб вiн бальзам прихопив!

Вiтас повернувся зi старим Йонасом i з пляшкою подарованого старому минулого разу «Жальгiрiса». Рената поглянула на дiда весело – вiн зайшов у своему улюбленому сiрому костюмi, в старiй, але випрасуванiй зеленiй сорочцi з вертикальними синiми смужками, з темно-червоною краваткою.

Строкатiсть сорочки та краватки порiвняно зi сiрiстю костюма немов пiдказували, що все всерединi Йонаса радiе, хоч вiн i намагаеться свою внутрiшню радiсть утримати в рамках певних консервативних правил.

– Ти чого так вирядився? – не втрималася внучка.

– Ну, як же? Твiй наречений у наш будинок переiхав! Хiба це не свято? До весiлля вашого я можу й не дожити, зараз роками разом живуть i не вiнчаються.

А для мене це все одно, що на весiлля прийти! Якщо ви не проти!

– Я не проти, – заявив Вiтас. – Тодi й я причепурюся!

Вiн узяв iз шафи свiй костюм, сорочку i вийшов у спальню. Повернувся звiдти вже зовсiм iнший – схожий на успiшного адвоката – все з голочки i пiдкреслено дороге.

Рената ковзнула розгубленим поглядом по чоловiках, тодi пiдiйшла до шафи, вийняла найкращу сукню – темно-синю з червоними квiтами, черевички на високих пiдборах.