Шенгенська історія. Литовський роман

А мое мовчання i думки вiн не запише!

– Ну, тодi можна в комору вiднести! Вона у вас велика! – невдоволеним голосом запропонував Вiтас.

– В комору не треба, – твердо сказав Йонас. – Там i так стiльки всього лежить! Коли не зайду, обов’язково об щось спiткнуся!

Вiтас пильно подивився на дiда.

– А ви не будете проти, якщо я до Ренати переiду? – випалив вiн на одному подиху.

Дiд розгубився.

– Знаеш, – сказав пiсля паузи, зазираючи Вiтасу в очi, – ви – дорослi люди. Подобаеться вам бути разом – будьте разом! Якщо Рената тебе покличе сюди, переiжджай!.

.

Вiн ще раз глипнув на Ренату, котра раптом стала серйозною та трохи стурбованою.

– …А якщо не покличе, то сам розумiеш, – закiнчив дiд. – Та якщо переiдеш, то й менi буде з ким про «чорнi скриньки» i про Каунас потеревенити! Жiнкам такi теми не цiкавi!

– Ти що, з глузду з’iхав? – пошепки накинулася на Вiтаса Рената, коли вони повернулися на ii половину будинку. – Може, спочатку треба у мене дозволу питати?

Вiтас опустив голову i мовчав, як п’яниця пiд докорами дружини.

– Чи у вас там у Каунасi справдi всi божевiльнi? – продовжувала збуджено шепотiти Рената. – Ти ж не до дiда переiжджати зiбрався?!

– Даруй, – Вiтас вiдiрвав погляд вiд пiдлоги. Глянув у вiчi Ренатi. – Це все через цю бiсову «чорну скриньку»! Може, i правда, що у нас не так, як скрiзь… Недаремно лиш один Каунас «чорнi скриньки» на весь Радянський Союз робив!

– Перестань нiсенiтницю торочити! – Рената важко зiтхнула, зробила крок до Вiтаса, обiйняла його.

 – Поiхали, я тобi наших янголiв покажу! Може, вони твою голову вiд дурниць почистять!

Вiтас пригорнув Ренату. Притиснув до себе i, утнувшись носом в ii скроню, прошепотiв:

– Вибач! Я сьогоднi – дурень.

– Гаразд, вибачаю! – прошепотiла у вiдповiдь Рената. – А тепер – до янголiв!

Роздiл 21. Париж

Коли потяг шостоi лiнii метро виiхав на мiст Бiр-Хакейм, лiворуч наче нiзвiдки виросла Ейфелева вежа, й Андрюс, котрий уперше опинився в вагонi цiеi лiнii, провiв ii поглядом, поки та не сховалася за житловими мансардними дахами паризьких будинкiв.

Потяг метро, здавалося, забув, що вiн мае бути пiдземним. Навпаки, вiн пiднявся на вiадук i вихилявся, як змiя хвостом, повторюючи всi вигини спочатку широкого бульвару де Гренель, а потiм i його продовження – бульвару Гарiбальдi.

Вийшовши на станцii «Севр-Лекурб», Андрюс спустився залiзними сходами вниз.