Шенгенська історія. Литовський роман

Якби дiзнався про це офiцер, може, i прогнав би Вiтаса разом iз дружиною i сином iз дому кудись на Сибiр. Але цього не сталося.

* * *

– Ну що, каструлю до бою! – з посмiшкою на веснянкуватому обличчi заявив рудий Андрюс i, обвiвши всiх змовницьким поглядом, простягнув руку, схопив за горло пляшку бальзаму «Три дев’ятки». – Перевiримо свою вдачу?

Чарки наповнилися напоем бурштинового кольору.

Рената роздала ручки й аркушi паперу, вирванi з кишенькового нотатника. Кожен написав щось на своему аркушi, згорнув його i кинув у каструлю.

– Ось тепер можна! – Андрюс акуратно взявся за нiжку своеi чарочки. – За удачу!

Присутнi за столом «торкнулися» один одного поглядами i пригубили тягучий, мiцний бальзам.

– Я перша! – заявила Інгрида i тут же витягнула з каструлi згорнутий папiрець. Поклала його бiля себе на стiл, не розгортаючи.

Потiм уже витягли по фанту i Клаудiюс, i Вiтас iз Ренатою, й Андрюс, i Барбора.

У вiтальнi раптово стало тихо. Тiльки годинник на стiнцi – жартiвливий, подарований Ренатi друзями шiсть рокiв тому на повнолiття, в якому стрiлки рухалися порожнiм циферблатом, а цифри, немов зiрвавшись зi своiх мiсць, «лежали» внизу купою одна на однiй, – тiльки цей годинник своiм цоканням не давав тишi нагоди стати абсолютною.

Папiрцi зашелестiли. Хтось полегшено зiтхнув. Здаеться, Андрюс.

– Клас! – захоплено прошепотiла Барбора.

Рената обернулася до Вiтаса, який сидiв поруч, i, всмiхаючись, похитала грайливо головою.

– Це, – вона показала пальчиком на свiй розгорнутий фант, – твое мiсто! А мое – у тебе! Вiддай!

Решта зi смiхотливим подивом в очах дивилися, як Рената та Вiтас обмiнялися фантами.

– А ви що, рiзнi написали? – Барбора подалася вперед, намагаючись розгледiти, що ж там було написано на iхнiх фантах.

– Рiзнi, але вони поруч! – пояснила Рената. – Несуттево! Важливо, що удача нам усмiхнулася! Я навiть не вiрила!

– Це ж нiяка не миттева лотерея! – махнув рукою рудий Андрюс.

– На нашу! – виправила його Барбора. – А вам, – вона зиркнула на Ренату та Вiтаса, – мабуть, ще зарано iхати! Рената хоче до Венецii, а вiн – у Рим! Ви ще не «синхронiзувалися», як ми, – дiвчина озирнулася на Андрюса.