Шенгенська історія. Литовський роман

– Тут, може, е й вашi злотi? Подивiться, а раптом на горнятко чаю вистачить?

Опустив бородатий бармен погляд на монети Кукутiса. Серед старовинних англiйських шилiнгiв i фартингiв, серед панських росiйських гривеникiв i болгарських левiв побачив срiбний польський грiш Зигмунта Першого. Виловив його двома пальцями зi жменi. Подивився таемниче на одноногого клiента, немов здогадався про щось загадкове.

– Є тут польськi, – прошепотiв радiсно. – Навiть на вечерю вистачить, не тiльки на чай! Зачекайте з пiвгодинки, вам моя дружина приготуе!.

«Що таке пiвгодини в життi людини, котра не вмiе вмирати?!» – подумав Кукутiс i всмiхнувся.

Повернувся за стiл. Покосував поглядом на молоду жiнку з незвичайною кiскою, на ii малюка, що тримав у руцi товстий кольоровий олiвець, як досвiдченi бандити тримають ножа – вiстрям донизу, мiцно стиснувши рукiв’я в долонi. Малюк продовжував наповнювати аркуш паперу грубими кольоровими колами, час вiд часу змiнюючи кольоровi олiвцi, але не змiнюючи спосiб малювання.

– А ти спробуй квадрат намалювати, – неголосно запропонував Кукутiс хлопчиковi польською.

Мама малюка обернулася. Шибеник завмер, олiвець вертикально спинився на паперi.

– А як це? – не збагнув малюк.

– Можна? – Кукутiс узяв коричневий олiвець точно так само, як тримав його хлопчик, намалював у вiльному кутку аркуша квадрат i втомлено зiтхнув.

– Важко, – сказав вiн. – Давай я спробую iнакше! – Вiн узяв олiвець пальцями, як ручку, i легко кiлька разiв обвiв квадрат, а опiсля, помiнявши кiлька разiв олiвцi, зробив його рiзнобарвним.

Малюк iз цiкавiстю спостерiгав за пальцями старого. Потiм спробував сам узяти так олiвець. Було видно, що вiн боiться його впустити – пальцi хлопчика виявилися не привченими до тримання.

– Ви, мабуть, iз Бiлорусi? – поцiкавилася молода жiнка.

– Чому ви так подумали? – здивувався Кукутiс.

– У нашого сiльського старости домогосподарка з Мiнська, вона також усiм показуе, як треба правильно робити. Довго i таемно намагалася iхнього сина з шульги на правшу перевчити, поки ii не змусили книгу прочитати про те, що шульга мае бiльше шансiв стати президентом Польщi, нiж правша.

Промовляла це все жiнка з кiскою цiлком привiтно, без жодного натяку на невдоволення.

– Ви майже вгадали, – посмiхнувся Кукутiс. – Я з Литви, а Бiлорусь колись також була Литвою.

– Помилилася, – видихнула молодиця.