Шенгенська історія. Литовський роман

Червоний заднiй вогник мотоцикла хитнувся лiворуч i зник за крайнiми, збудованими в три поверхи контейнерами. Звук двигуна також зник. А вiтер став ще сильнiшим, i вже щоками та носом Клаудiюс вiдчув неприемний, вологий холод зимовоi лондонськоi ночi, що наблизився вже впритул.

Озирнувся навсiбiч, вiдiйшов пiд контейнерну «стiну», ховаючись вiд цього вiтру. Поглянув угору, на небо, яке не видавало себе нi зiрками, нi мiсяцем. Просто сiре повiтряне напинало, важке, готове впасти вниз, де все, що не було чорним, також здавалося сiрим.

Маленький чорний предмет, що визирав iз висоти горiшнього контейнера, привернув на мить увагу Клаудiюса. Придивившись, вiн збагнув, що це – камера CCTV.[14 - CCTV – система охоронного вiдеоспостереження, кiлька вiдеокамер, зображення з яких передаються на один екран, розбитий на квадратики.]

Вiдiйшов убiк, розглядаючи ii. Втямив, що об’ектив спрямований якраз на той майданчик, де вони палили чиюсь «чорну» бухгалтерiю.

По-хлоп’ячому Клаудiюс вдарив по гiрцi найближчого попелу носком черевика. Запах гару вiдчувся сильнiше.

– Англiя! – саркастично гмикнув Клаудiюс i, кинувши прощальний погляд на вiдеокамеру, прикручену до горiшнього контейнера, попрямував до кутка контейнерноi «стiни», за якою хвилин iз десять тому зник червоний заднiй вогник мотоцикла бiлявого Адама.

Роздiл 17.

Бавилася снiгом зима, то засипаючи польськi дороги i села, то оголошуючи в своiй холоднiй виставi антракт i дозволяючи людям-глядачам зими лопатами помахати, та своi звичнi шляхи-стежки прочистити. Знову виходив Кукутiс на узбiччя шосе, по краях якого нескiнченнi снiговi вали тягнулися, знову озирався в бiк, звiдки йшов, в очiкуваннi хоч якогось транспорту, готового його пiдiбрати та вiдвезти далi в европейську глибинку, туди, де мови змiшуються.

Вчора пiдкинув його вперед кiлометрiв на сто латиш-далекобiйник. З латишами Кукутiсу завжди було легше – як-не-як, а мови у них родиннi, хоча загальних чи схожих слiв у литовськiй i латиськiй усе ж бракуе, щоб бесiду пiдтримувати. Балакали вони тому спочатку нiмецькою, а коли втомилися – мовчали кожен на своiй.

Юргiс-латиш насамперед поцiкавився у Кукутiса, чи бував то у Бiржаi.

– Природно, бував! – вiдповiв йому Кукутiс.