Шенгенська історія. Литовський роман

Й усе ж Андрюс тягнув цi митi, розтягував iх на секунди та десятки секунд, бачачи, як неспiшно i, слава богу, неголосно, пiдiймалися зi своiх мiсць iншi пасажири.

Вiн озирнувся, намагаючись побачити кiлька знайомих облич, тих, хто сiдав разом iз ними у Вiльнюсi в цей автобус. Але, дивна рiч, пасажири виходили та входили дорогою в рiзних мiстах Польщi та Нiмеччини. І, мабуть, iз литовцiв, котрi сiли в автобус у Вiльнюсi, тiльки вони удвох iз Барборою й доiхали до Парижа. Решта зiйшли ранiше, а iхнi мiсця зайняли поляки, словаки та нiмцi.

– Доброго ранку, – прошепотiв Андрюс у вушко Барборi.

І та розплющила повiки.

– Париж тебе вiтае! – сказав вiн iй i показав поглядом за вiкно автобуса.

А за вiкном у цей час повзли вгору по вiтринi кав’ярнi захиснi залiзнi жалюзi. Всерединi вже горiло свiтло, i в мiру пiдняття цих жалюзi вулиця пiд вiтриною ставала все свiтлiшою та свiтлiшою.

– Для нас вiдкрили кав’ярню! – прошепотiв Андрюс. – Гайда?

Вона кивнула.

Забравши два наплiчники, мандрiвники зайшли всередину. Забилися в затишний закуток.

Магрибинець, що тепер стояв за барною стiйкою, запитально зиркав на Андрюса.

– Кава i круасан. Два! – замовив юнак.

Магрибинець кивнув i вийшов iз кав’ярнi. Вони залишилися самi, провiвши його здивованим поглядом.

– Куди це вiн? – здивувався Андрюс.

– Яка рiзниця! Зате ми прокинулися в Парижi, – промовила Барбора. – І тепер будемо тут прокидатися завжди!

Магрибинець повернувся з паперовим пакетом у руцi. Пакет ледь помiтно парував. Бармен висипав на тацю на барнiй стiйцi гарячi круасани. І пiдiйшов до блискучоi нiкельованоi кавоварки.

Автобус, що привiз iх у Париж, повiльно рушив iз мiсця i поiхав, вiдкривши для Андрюса та Барбори протилежний бiк вулицi. Там уже свiтилися вiтрини булочноi та маленькоi продуктовоi крамнички.

Бармен подав каву та круасани.

– Мерсi! – подякував йому Андрюс.

Бармен вiдповiв довгою та незрозумiлою фразою.

Андрюс i Барбора перезирнулися.

– Як гадаеш, що вiн сказав? – спитала дiвчина.

– Мабуть, що у мене дуже гарна супутниця.

– Нi, вiн же до мене звертався, – не погодилася Барбора. – Гаразд, треба буде вчити французьку! Чому ми з тобою ранiше цього не зробили?

– У нас було мало часу, – Андрюс ковтнув кави.