Процес (збірник)

– Дивно, – мовила панна Бюрстнер, – я змушена забороняти вам те, чого ви й самi не повиннi були робити: заходити до моеi кiмнати, коли мене нема вдома.

– Панно, я зараз поясню вам, – сказав К. i теж пiдiйшов до фотографiй, – це не я брав без дозволу вашi фотографii, та оскiльки ви менi не вiрите, я ще мушу признатися, що слiдча комiсiя привела трьох банкiвських службовцiв, i один з них, котрого я при першiй нагодi викину з банку, справдi чiпав вашi фото. Так, тут була слiдча комiсiя, – додав К., коли панна очима запитала його, що за комiсiя.

– Та комiсiя приходила до вас? – нарештi озвалася вона.

– Так, – пiдтвердив К.

– Не може бути! – засмiялася панна.

– Отож ви вiрите, – запитав К., – що я невинний?

– Ну, невинний… – збентежилась панна Бюрстнер. – Я б не хотiла так похапцем висловлювати думку, що може мати дуже важливi наслiдки, до того ж я вас не знаю, це, певне, мав бути якийсь тяжкий злочин, якщо до вас прислано вiдразу слiдчу комiсiю. Але, одначе, ви ще на волi, – принаймнi з вашого спокою я висновую, що ви не втекли з в'язницi, – тож такий злочин ви аж нiяк не могли скоiти.

– Авжеж, – притакнув К. – але саме слiдча комiсiя мае визначити, що я невинний або винний не такою мiрою, як вона гадала перед тим.

– Атож, звичайно, – якимсь дивним голосом погодилась панна Бюрстнер.

– Бачите, – пояснював iй К., – ви не дуже обiзнанi з судовими процедурами.

– Справдi, я таки необiзнана, – визнала панна Бюрстнер, – i не раз шкодувала про це, бо менi хочеться знати все, а судовi процедури цiкавлять мене надзвичайно.

– Чудово, – зрадiв К., – ви тодi зможете трохи допомогти менi в моему процесi!

– Авжеж, – погодилась панна Бюрстнер, – чом би й нi? Я з радiстю застосую своi знання.

– А моя пропозицiя теж поважна, – не вгавав К., – чи принаймнi наполовину така поважна, як ваша.

– Так, але якщо бути порадником, то я повинна знати, про що йдеться, – нагадала панна Бюрстнер.

– Ось тут i заковика, – зiтхнув К., – бо я й сам нiчого не знаю.

– Тодi ви просто пожартували зi мною, – страшенно розчарувалась панна Бюрстнер. – І навiщо було вибирати для цього таку пiзню нiчну годину? – І дiвчина подалась геть вiд фотографiй, де вони так довго стояли разом.