Процес (збірник)

– Панно, нi, – заперечив К., – я не жартував. Ви просто не хочете менi вiрити! Все, що знаю, я вже розповiв вам. Навiть бiльше, нiж знаю, бо тут не було слiдчоi комiсii, я назвав ii так, бо не мiг дiбрати якоiсь iншоi назви. Тут нiхто нiчого не розслiдував, мене заарештовано, та й годi, але арешт провадила комiсiя.

Панна Бюрстнер сiла на отоманку i знову засмiялася.

– Як це вiдбувалося? – запитала вона.

– Жахливо, – вiдповiв К., але не думав тепер про те, прикипiвши очима до панни Бюрстнер, що однiею рукою пiдперла голову, – лiкоть спирався на подушки отоманки, – а другою повiльно погладжувала стегна.

– Це звичайна рiч, – мовила панна Бюрстнер.

– Що звичайна рiч? – похопився К., але, пригадавши, запитав: – Може, вам показати, як усе вiдбувалося? – К. хотiлося руху, але не хотiлось iти геть.

– Я вже втомлена, – вiдмагалася панна Бюрстнер.

– А не ходiть так пiзно, – кинув К.

– Ну от, усе закiнчуеться тим, що я чую докори, i так менi й треба, бо чого я, дурна, пустила вас? Тим паче, як з'ясувалось, у цьому не було жодноi потреби.

– Потреба була, i я вам зараз усе покажу, – доводив К. – Можна я вiдсуну тумбочку вiд лiжка?

– Що з вами? – вразилась панна Бюрстнер. – Я, звiсно, такого не дозволю!

– Тодi я не зможу нiчого показати, – образився К., немов тiею вiдмовою йому завдано непоправноi кривди.

– Гаразд, коли вона потрiбна вам тiльки для розповiдi, то, будь ласка, пересувайте, але тихо, – погодилась панна Бюрстнер i за мить iще слабшим голосом додала: – Я така втомлена, що дозволяю бiльше, нiж годиться.

К. поставив тумбочку серед кiмнати й сiв за неi.

– Ви повиннi правильно уявити собi, де хто був, це дуже цiкаво. Я – iнспектор, он там на валiзi сидiли обидва вартовi, коло фотографiй стояли три молодики. Я тiльки побiжно згадаю, що на вiконнiй защiпцi висiла бiла блузка. І тодi все почалося. Ох, я й забув, найважливiша особа, тобто я, стояла отут перед тумбочкою. Інспектор сидiв дуже спокiйно, заклав ногу на ногу, одна рука звисала отут з бильця, – телепень, якого й шукати годi.

Панна Бюрстнер, що, смiючись, дослухалася до розповiдi, приклала вказiвного пальця до вуст, аби зупинити К., але запiзно! К. надто ввiйшов у роль i повагом закричав:

– Йозефе К.