Пригоди Тома Сойєра

Та який же бiсiв дурень зводить отак бородавки гнилою водою? Певно, що нiчого не вийде. Треба пiти самому в лiсову хащу, де е пень з дощовою водою, i там рiвно опiвночi стати до нього спиною, вмочити руку у воду й проказати: «Індiанська iжа ячмiнне зерно! Забери бородавки, гнила водо, на дно!» А потiм заплющити очi й швидко вiдiйти на одинадцять крокiв, тричi повернутися на мiсцi i аж тодi йти додому, тiльки нi до кого дорогою не озиватися. Бо як озвешся, то все пiде нанiвець.

– Еге ж, це начебто добрий спосiб, але Боб Теннер робив не так.

– Ха, певно, що не так, бо ж у нього тих бородавок як нi в кого в мiстi; а коли б вiн знав, як зводити iх гнилою водою, то жодноi досi не мав би. Я сам, Геку, звiв так тисячi бородавок. У мене iх завжди повно на руках, бо я часто граюся з жабами. А ще я зводжу iх бобом.

– Еге ж, бобом добре. Я й сам зводив.

– Справдi? А як ти це робив?

– Ну, береш боба, розламуеш його на двi половинки, тодi надрiзаеш бородавку, щоб виступила кров, мажеш кров’ю одну половинку боба й десь опiвночi, за молодого мiсяця, закопуеш на роздорiжжi, а другу половинку спалюеш.

– Усе так, Геку, твоя правда; тiльки коли закопуеш ту половинку, треба ще проказати: «Бiб рости, бородавка щезай i бiльш до мене не вертай!» – щоб було певнiше. Так завжди робить Джо Гарпер, а вiн же iздив колись аж до Кунвiлла i ще хтозна-де бував. А тепер скажи – як зводити бородавки здохлим котом?

– Ну, треба взяти кота й незадовго до пiвночi пiти з ним на кладовище до свiжоi могили, де поховано когось лихого; а рiвно опiвночi туди з’явиться чорт чи, може, й кiлька чортiв, але ти iх не побачиш, а тiльки почуеш щось наче як вiтер повiяв чи якусь iхню балачку; i коли вони потягнуть того лиходiя з собою, ти кидаеш за ними свого кота й кажеш: «Мрець за чортом, кiт за мерцем, бородавка за котом – i я вас знати не знаю!» Будь-яку бородавку так зведеш.

– Таки схоже на те.

– Нi, але менi сказала баба Гопкiнс.

– Ну, то це, мабуть, правда. Вона ж, кажуть, вiдьма.

– Кажуть! Та я, Томе, напевне знаю, що вiдьма. Вона й батечка мого заворожила, я вiд нього самого це чув. Іде вiн якось, аж бачить – вона чаклуе, лихий чар на нього напускае. Вiн як схопить каменюку – i ледь-ледь вона вiдскочила, а то був би iй капець. Ну й от: тiеi ж таки ночi вiн скотився п’яний з повiтки й зламав руку.