Ґолем

Я швидко малюю в уявi гострий, солодкаво усмiхнений профiль рудоi Розiни – так менi вдаеться ухилитися вiд стрiли, яка вiдразу губиться десь у пiтьмi.

Так, обличчя Розiни! Воно мае бiльшу силу, анiж глухий голос, що варнякае менi до вуха. І тепер, знову заховавшись у своiй комiрчинi на Пiвнячiй вулицi, я можу бути цiлком спокiйний.

І

Якщо мое чуття, нiби хтось, дотримуючись дистанцii, пiднiмаеться услiд за мною сходами з намiром зайти до мене, не пiдвело, то тепер вiн мае стояти десь на останнiй сходинцi.

Ось вiн завертае за кут, де мешкае архiварiус Шемай Гiллель, переступае з вичовганих кам’яних плит на викладений червоною цеглою сходовий майданчик горiшнього поверху. Навпомацки простуе повз стiну i тепер, саме тепер, мав би напружено приглядатися у темрявi до таблички на дверях, вiдчитуючи мое iм’я.

Я стою посеред кiмнати, дивлюся на дверi.

Ось дверi вiдчиняються, вiн заходить.

Не знiмаючи капелюха й не вiтаючись, вiн ступае кiлька крокiв до мене.

Я вiдчув: так вiн поводиться, коли вдома.

Вiн запхав руку до кишенi й вийняв книжку.

Потiм довго гортав ii.

Книжка мала металеву палiтурку, а заглиблення у формi розеток та печаток були заповненi фарбою i маленькими камiнцями.

Нарештi знайшов те мiсце, яке шукав, тицьнув менi пальцем.

Роздiл називався «Іббур»[1 - Іббур, за гебрейськими вiруваннями, – це душа покiйного, який за життя був порядною людиною; вона iнодi переселяеться у душу живоi людини – «заплiднюе» ii, – щоб так нести позитивнi, духовнi iмпульси в земний свiт.

Велика, виведена золотом i червоною фарбою перша лiтера «І» займала майже половину всiеi сторiнки – я мимоволi перебiг ii очима – i була на краях пошкоджена.

Я мав це виправити.

Лiтера не наклеена на пергамент, як це досi траплялося менi в старих книгах; бiльше скидалося на те, що вона складалася з двох тонких золотих пластинок, спаяних мiж собою посерединi, а кiнцями закрiплених на краях пергаменту.

Отже, на мiсцi лiтери мала бути вирiзана в аркушi дiрка.

Якщо я маю рацiю, то побачу «І» на зворотi у дзеркальному вiдображеннi.

Я перегорнув сторiнку – мiй здогад справдився.

Мимохiть я прочитав ще й цю сторiнку та наступну.

Захопившись, читав i читав.

Книга промовляла до мене, як промовляе сон, тiльки яснiше й виразнiше. Торкалася мого серця, як запитання.