Ґолем

Смiх? Веселий смiх у цих будинках? Та в усьому еврейському мiстi не знайти людини, яка б умiла радiсно смiятися!

Раптом менi пригадалося: кiлька днiв тому старий лялькар марiонеткового театру Цвак зiзнався, що якийсь молодий пристойний пан винайняв у нього за чималу платню ателье, вочевидь, для того, щоб без перешкод зустрiчатися з обраницею серця.

Щоночi доводилося потай, аби не помiтили мешканцi, перевозити потроху дорогi меблi нового пожильця.

Старий добряк потирав вiд задоволення руки, розповiдаючи менi про свою оборудку, i тiшився, мов дитина, як спритно вiн усе влаштував: нiхто iз сусiдiв навiть здогадатися б не змiг про iснування романтичних закоханих.

Непомiтно потрапити до ателье можна було з трьох будинкiв. Навiть через пiдйомну ляду був туди доступ!

Так, якщо вiдчинити залiзнi дверi горища, – а ззовнi це легко зробити, достатньо лиш натиснути на клямку, – можна пройти повз мою комiрчину на сходи нашого будинку й використати цей шлях як запасний вихiд.

З-за стiни знову долинае веселий смiх, збуджуе у моiй уявi невиразнi спомини про iнше розкiшне помешкання однiеi аристократичноi родини, куди мене часто кликали для дрiбних реставрацiйних робiт коштовних старожитностей.

Раптом поряд чуеться пронизливий крик. Я налякано прислухаюся.

Залiзнi дверi горища несамовито скриплять, а наступноi митi до моеi кiмнати влiтае дама. З розпущеним волоссям, бiла, мов стiна, у накиненiй на голi плечi золотiй парчевiй тканинi.

– Майстре Пернат, заховайте мене!.

Перш нiж я встиг щось вiдповiсти, моi дверi знову розчахнулися й швидко хряснули, зачиняючись.

Лише секунду бачив я усмiхнений оскал схожого на потворну маску обличчя лахмiтника Аарона Вассертрума.

…Кругла свiтляна пляма зринае передi мною, i в сяевi мiсяця я знову впiзнаю узнiжжя свого лiжка.

Сон iще лежить на менi важкою вовняною повстю, у пам’ятi залишилося викарбуване золотими лiтерами iм’я Пернат.

Де я вичитав це iм’я? Атанасiус Пернат?

Менi здаеться, так, здаеться, що колись давно-давно я десь помилково взяв чужого капелюха i здивувався тодi, що вiн так добре менi пасуе, хоча я маю дуже неординарну форму голови.

Я зазирнув – тодi – всередину чужого капелюха i… так-так, побачив виписане на бiлому фетрi золотими паперовими лiтерами iм’я:

АТАНАСІУС ПЕРНАТ

Я боявся, капелюх наганяв на мене жах – не знаю, чому.