Ґолем

Їхнi чоловiки вузькогрудi, з довгими пiвнячими шийками й випуклими борлаками.

Здаеться, нiби всi вони, як один, веснянкуватi й усе життя терплять муки – тi чоловiки – i потай ведуть нескiнченну й марну боротьбу зi своiми хтивими бажаннями, перебуваючи в постiйному липкому страху за свое здоров’я.

Я й сам не розумiв, чому пов’язав Розiну родинними узами власне з лахмiтником Вассертрумом.

Нiколи не бачив ii поряд зi старим, не помiчав навiть, щоб вони окликнули одне одного.

Вона майже нiколи не виходила з двору, тинялася хiба темними закамарками й коридорами нашого будинку.

Усi моi сусiди, без сумнiву, мали ii за близьку родичку чи принаймнi вихованку лахмiтника, але я переконаний, що жодний з них не змiг би пояснити, яку мав для цього пiдставу.

Менi хотiлося вiдволiктись вiд думок про Розiну, i я глянув з вiдчиненого вiкна своеi комiрчини вниз, на Пiвнячу вуличку.

Раптом Аарон Вассертрум немов вiдчув мiй погляд, повернувся до мене обличчям – потворним застиглим обличчям з круглими риб’ячими очицями й вiдвислою заячою губою.

Вiн здався менi тiеi митi людиноподiбним павуком, який за позiрноi байдужостi вiдчувае наймiзернiшу вiбрацiю своеi павутини.

Чим вiн живе? Що думае, у чому вбачае сенс свого iснування?

Цього я не знав.

На кам’яних стiнах арки, де стоiть його ятка, день у день, рiк у рiк висять тi самi мертвi, нiкому не потрiбнi речi.

Я б мiг уявити iх з заплющеними очима: тут – перегнутий бляшаний тромбон без клапана; пожовкла, мальована на паперi картина з дивно розташованими солдатами, там – гiрлянда нанизаних на потертий шкiряний пасок iржавих шпор та iнший наполовину зiтлiлий мотлох.

А перед входом на земл? – ряд круглих залiзних сковорiдок, наставлених так густо, що годi й переступити порiг ятки.

Цього непотребу нiколи не ставало бiльше чи менше. Якщо iнколи якийсь перехожий таки зупинявся бiля ятки i цiкавився цiною того чи того краму, лахмiтника охоплювало гарячкове збудження. Вiн потворно випинав роздерту верхню губу, белькотiв, затинаючись, щось геть незрозумiле своiм клекотливим басом, тож покупцевi минало будь-яке бажання розпитувати далi, i вiн, наляканий, квапився геть.

Погляд Аарона Вассертрума блискавично шугонув убiк вiд мене i завмер у напруженому зацiкавленнi на голому мурi сусiднього з моiм вiкном будинку.

Що вiн там уздрiв?

Сусiднiй будинок обернений до Пiвнячоi вулицi тильним боком, його вiкна виходять на подвiр’я, i лише одне-едине – у провулок.