Орлеанська діва

Є сто шляхiв у той палац дiстатись,

Щоб у дзеркала пишнi видивлятись,

Та небезпеку кожен з них таiть,

Бо кожен над безоднею лежить.

Одному легко, бачиться, дiйшлося

I цiлою лишилась голова,

А той упав, розбився – i волосся

В яру страшному вiтер розвiва.

Палац той дивний мае господиню —

Ту балакучу i стару богиню,

Що Чуткою чи Славою зовуть,

Що всi дари уклiнно iй несуть.

Мудрець доводить, що йому байдуже

До цеi панi, що хвала людська —

Це брязкалка порожня, хоч дзвiнка…

Не вiр йому: вiн бреше, милий друже!

Отож царюе Слава в тих мiсцях,

А перед нею в пишному палацi

І принц, i вчений, воiн i монах

Колiнчать i, як п’янi, метушаться,

І молить кожен, стелячись до нiг:

«Богине! Ти так любиш говорити,

Усе ти знаеш, мудра над усiх, —

Про мене слово хоч одно скажи ти!»

Щоб тi палкi благання вдовольнять,

Богиня двi труби великi мае:

Одну собi в уста вона вкладае,

Як подвиги береться вихвалять,

А друга мiститься, даруйте, ззаду:

Вона спiвае про лукавство й зраду,

Про свiжi книги, он якi товстi, —

Писак продажних витвори пустi,

Про скороспiлi гелiконськi блохи,

Що день живуть, а може, й менше трохи,

Про вiршомазiв, що зiпсутий крам

Пiдносять легковiрним покупцям,

Про купу привiлеiв тих поважних,

Що загнились в колегiях продажних.

Зiйшлася там мерзота iз мерзот:

Гiйон з Фрероном, Ля Бонель, Нонот

I Саватье, запроданець та злодiй,

Безчесний та лукавий лицемiр,

Кому перо на те стае в пригодi,

Щоб виливати брехнi на папiр.

Прибравшися, неначе до параду,

У Слави храм iдуть вони ключем,

Але вона вiдгонить iх бичем

І всiх отих негiдникiв громаду

Не пiдпускае до свойого заду

.

У той палац, хотiв чи не хотiв,

Пан Дюнуа в гостину прилетiв, —

I стрiнуто почесною трубою

Тебе, шляхетний рицарю й герою,

І бачиш ти в дзеркалах чарiвних

Вiдбитки дiл блискучих та гучних,

У мальовничих з’еднанi картинах:

Фортецi взятi, городи в руiнах,

Атаки, штурми, наскоки буйнi.

Але не тiльки смiлiсть на вiйнi,

Ще й кращi вiдбивалися там речi:

Помога щедра з щедрих рук твоiх

Старцям, удовам, сиротам, малечi

Та обставання смiливе за них.

Дивився рицар радiсно та гордо,

Якоi честi на землi зажив,

І там же, спишна пiдiйнявши морду,

Осел перед дзеркалами ходив.