Орлеанська діва

Серед отого галасу i руху

Наш брат Лурдi кричав, що тiльки духу:

«Вона невинна! Вороги, тремтiть:

Святий Денис уготував цю мить;

Вона невинна, i ii руками

Господь дива являе перед вами.

Всi на колiна, Альбiону гнiй,

Складайте зброю, поклонiться iй!»

Тальбот, вояк нестримно-гордовитий,

Ченця велить завзятого схопити.

Схопили, в’яжуть, – а товстий монах

Кричить з незгасним полум’ям в очах:

«Нехай умру, нехай вернусь до Бога, —

Дiвочостi судилась перемога!»

Довiрливiсть живе в людських серцях,

І кожне серце – мов покiрна глина;

Найшвидше ж покоряеться людина

Тому, хто подив будить в нiй i страх.

Лурдi товстого мова екстатична

Переконала краще воякiв,

Як Жаннина одвага героiчна

І смiливiсть ii товаришiв.

Той нахил вiрити в дiла незнанi,

У забобони, в явища туманнi,

Отих iлюзiй ошуканських рiй

Уми англiйцям збили в сiчi злiй.

Англiйцi добре на вiйнi змагались,

На фiлософii ж не дуже знались,

Їм краще меч, нiж розум, слугував.

Це лиш тепер розумних час настав.[64 - Натяк на перебування Вольтера в Англii вiд 1726 до 1729 p., коли вiн познайомився s багатьма видатними людьми.]

Шандос, у боi полягти готовий,

Кричить: «Праворуч, Англii синове,

Шикуйтеся!» – Але не встиг сказать, —

Усi лiворуч, як один, бiжать.

Так в давнi днi над голубим Євфратом,[65 - Євфрат – рiчка в Maлiй Азii, згадувана в найдавнiших лiтературних пам’ятниках.

У краi живши свiтлiм та багатiм,

Юрба хотiла, з гордощiв слiпа,

Аж до небес поставити стовпа,

А Бог, таких сусiдiв не бажавши,

На сто язикiв iх розбив назавше.

Отож було, котрий води прохав, —

Йому товариш враз пiдносить вапну…

Так Бог з людей зухвалих насмiяв,

I всi вiдтiль розбiглися поквапно.

До Орлеана, на вали фортець

Прилинув, мов крилатий вiстовець,

Переказ про блискуче подолання —

І Дiви почалось там вихваляння.

Ви знаете французiв запальних:

Честь над усе чаруе й надить iх,

На бiй вони iдуть, немов у танцi.

Тож Дюнуа, усiх бастардiв цвiт[66 - Бастард (bastard) – незаконна дитина, зокрема позашлюбна дитина владущих осiб, що визнана ними i мае у визначеннi бастард, як у своерiдному титулi, вказiвку на знатнiсть походження. Дюнуа називав себе в офiцiальних документах «Bastard d’Orlеans», бо був позашлюбним сином Людовiка, герцога Орлеанського.