Орлеанська діва

Прокинувшися, Жанна не знайшла

Анi шолома iз пером з орла,

Нi панцира

, анi брагет, що звичай

Носити каже статi чоловiчiй.

Без роздуму, схопивши навмання

Свойого зброеносця убрання,

Вона ословi скочила на спину

I крикнула: «За вiру! За краiну!»

Сто рицарiв на поклик той гучний,

Шiстсот солдатiв кинулося в бiй.

Тут брат Лурдi, щоб край свiй рятувати,

Покинув темнi Дуростi палати

I до англiйцiв прилетiв з небес,

Мiшок незграбних несучи чудес

Та нiсенiтниць, що ченцi побожнi

Мiж людом сiють у часи тривожнi.

Труснув мiшком – i лютих ворогiв

Дикунських забобонiв оповив

Густий туман, що Францiя вiддавна

У нiм живе, своiм безглуздям славна.

Так ночi бог у повозi своiм,

Над падолом лiтаючи земним,

Нас обсипае видив чорним маком,

І ми дурницям вiримо усяким.

Пiсня четверта

Жанна та Дюнуа б’ються з англiйцями. Що сталося з ними в замку Гермафродита.

Коли б я королiвську мав корону, —

Пiдданцями б сумирно керував,

Щодня по благодiйному закону

На щастя б iм i втiху дарував.

Коли б фiнансiв я служив мiнiстром, —

Кругленькi б суми я давать велiв

Умам високим i талантам бистрим,

Бо кожен з них на плату заслужив.

Як митру б я епископську надiв, —

Шукав би згоди я i з молiнiстом,

І з неспокiйним, диким янсенiстом.

Але коханку маючи струнку,

Не розлучався б з нею я, панове,

Щоб кожна нiч – у розкошi любовi

І кожен день в яснiм iшов танку,

Їй душу огортаючи палку.

Закоханi! Красуню покидати —

Ой леле! Небезпека немала!

Тут можете за день один придбати

Ви не одну прикрасу для чола!

Не встиг Шандос, у пристрастi неситий,

Свою солодку здобич ухопити,

Як Жанна налiтае, нiби птах,

Кров проливае, сiе смерть i жах.

Деборин спис, що похибок не знае,

Страшному Дiльдо груди прошивае,

Що грабував скарби святi в Клерво

І гвалтував черниць у Фонтевро.

За ним тяжка не поминула кара

І гiдного мотузки Фонкiнара.

Цей волоцюга, хоч родився вiн

Серед iрландських снiгових долин,

У Францii чинив своi зальоти,

Немовби рiс в палкому Римi доти.

Мiлорд упав на землю Галiфакс,

I брат його двоюрiдний Боракс,

І Мiдарблу, що вкрив отця клятьбою,

I Бартоней, що жив iз братовою.

Узявши горду Дiву за взiрець,

I рицар-вождь i рядовий боець

Десятки бриттiв б’ють з одного маху,

I стогне поле бойове од жаху.

Гадали вiрнi Францii сини,

Що став iз ними поплiч бог вiйни.