Орлеанська діва

I вас, Жiраре, отче запальний

,

У книзi оспiваю я своiй!

Немов живу, я вашу постать бачу,

Побожний i прекрасний сповiдачу;

Скажiть менi, як з чарiвним дiвчам

У сповiдi тiй повелося вам?

Лихого я не бачу в цiй пригодi:

Законне все, Жiраре, що людське,

I тут грiха дошукуватись годi:

Святi отцi чинили й не таке.

Одна для мене рiч незрозумiла:

До чого тут здалась нечиста сила?

Жiраре! Ви самi i всi судцi,

Всi прокурори, свiдки, адвокати —

Лукавi клерки i тупi ченцi —

Шкода мiж вами чаклунiв шукати!

Ось i парламент, що спалити враз

Послань прелатських двадцять дав наказ

I смертний бiй оголосив тiй ратi,

Де на чолi – дивак, святий Ігнатiй;

Та й на парламент склалася бiда;

Ігнатiй радий, а Кенель – рида.

[61 - Кенель (Quesnel, 1634–1719) – католицький богослов, прибiчник янсенiзму. В 1684 p., вiдмовившись пiдписати антиянсенiтську формулу, змушений був тiкати з Францii. В Брюсселi видав «Rеflexions morales sur le Nouveau Testament», засуджений папською буллою 1713 p. Лойола (Loyola Ignacio, 1491–1556) – засновник «Ордену Ісуса» (езуiти), що ставив перед собою завдання – боротися з ересями та прагнув змiцнити папську владу.]

Париж тiй долi спiвчував трагiчнiй

I втiшився лиш в оперi комiчнiй.

О Дуросте, богине вагiтна!

Родила смертних, мати всеземна,

Ти бiльше, нiж Кiбела ясносила,[62 - Кiбела (грецька мiф.) – богиня Землi, дружина Кроноса, мати Зевса, Гери, Посейдона та деяких iнших богiв.

]

Богiв колись могучих породила,

I дивишся, вiд радостi п’яна;

Як виростае iх незмiрна сила:

Дурний тлумач, дурний перекладач,

Та й автор теж, а також i читач!

Скажи ж менi, владарко сьогосвiтня,

Хто в цiй юрбi, вiддалеки помiтнiй,

Для тебе найдорожчий з-мiж усiх,

Хто найздатнiший до безглуздих книг,

У кого голос – наче рев ослиний,

Хто топчеться на мiсцi щохвилини?

А, знаю! З тим твойого серця пал,

Хто у Треву свiй видае журнал.

Отож Денис у мiсячнiй краiнi

Умiло й потаемки готував

Проти англiйцiв хитрощi невиннi, —

Новий тимчасом колот повставав

Тут, на землi, де дурнiв, як у скринi.

Ступив король на Орлеанський шлях,

На сонцi грае королiвський стяг, —

А Жанна, з ним верстаючи дорогу,

Над Реймсом обiцяе перемогу.

Ви бачите цих рицарiв ставних,

Цих зброеносцiв юних, запальних?

Усi вони, цвiт рицарства, на сонцi

Виблискують, покiрнi амазонцi.