Орлеанська діва

Тут сила всяких доказiв ясних,

Дискусiй, коментарiiв дрiбних, —

I з того всього ще темнiшi справи!

Гомере-батьку, лiтописче слави,

Що, Ілiаду давши нам гучну,

Склав i «Жабино-мишачу вiйну»,[60 - «Вiйна мишей та жаб» (Batrachomiomachia) – героiкомiчна поема, приписувана Гомеровi.] —

З могили встань i оспiвай до дiла

Змагання всi, що булла та зродила!

Он янсенiст, покiрний долi син,

Що ласки духу Божого не знае;

На прапорi у нього Августiн,

За «декотрих» вiн списа пiдiймае

;

Навпроти – цiла зграя ворогiв

Сидить на спинах зiгнутих попiв.

Замовкнiть, чвари суети й марноти!

Навколiшки! Дорогу, iдiоти!

В трунi, що отiнив святий Медар,

Лежить дурних i тупоумних цар!

Господнiй дух на всiх французiв лине

З убогоi тiеi домовини:

Слiпому враз вiн повертае зiр, —

I той навпомацки iде в свiй двiр;

Кривий до того гробу поспiшае,

Реве осанна – i як перш кульгае;

Глухий стоiть i слухае, мов пень, —

А натовп легковiрний день у день

Кричить про явлене високе диво,

Цiлуючи труну благочестиво

.

Товстун-Лурдi на все те позира

I славить бога сили та добра,

Кричить, не розумiючи нiчого,

I з реготу трясеться пузо в нього.

А! Ось i вiн, премудрий трибунал,

Де засiдае й пiп, i кардинал, —

То iнквiзитори, то слуги вiри,

Яких побожнi оточили сбiри,

То судне коло докторiв святих;

Совине пiр’я покривае iх,

На головах – ослинi довгi ушi.

Щоб зважувати людськi справи й душi,

Вони вживають певних терезiв;

Двi шалi там: одна для дукачiв,

Що iх собi святi отцi зiбрали,

Для кровi з грiшних, що вони пролляли;

На другiй шалi – чотки, лiтii,

Декрети, булли та ектенii…

Ця вся високовчена асамблея

Бiдаху оточила Галiлея

;

Вiн перед ними на колiна став,

Прощення молить, правду-бо сказав.

Що ж то в Луденi за нове багаття?

Кюре в огнi печеться, миле браття;

Негiдники приречення свое

Сказали: ворожбит Юрбен Грандье

.

Галiгаi! І ти, i ти згорiла

У розцвiтi прекрасноi весни,

Коли парламенту продажна сила

Тебе назвала, винну без вини,

Страшною спiльницею Сатани.

Ох, Францiе високомудра й мила!

У пекло й папу тiльки й вiриш ти,

За «Отче наш» боiшся перейти!

Стоiть менi в очах наказ твiй дикий

Про Арiстотеля й шлунковi лiки

.