Орлеанська діва

О мудросте! О божий супокою!

У порох падають перед тобою

Великi й славнi, принци й королi —

І до небес пiдносяться малi!

Святий Денис, посол твiй на землi,

По замках та палацах не блукае,

Невинностi в князiвен не шукае, —

Нi, пташечку химерну та легку

Знаходить – де, панове? – у шинку.

Був саме час йому туди з’явитись,

Щоб Жаннi в небезпецi прислужитись

І зберегти дiвоцтва пишний крин:

Лиха нiколи не дрiмае сила,

І тiльки б трошки запiзнився вiн, —

Вся Францiя в неволi б занiмiла.

Гладкий чернець, на ймення Грiбурдон,[38 - Грiбурдон (Grisbourdon) – у перекладi: сiрий джмiль; цим прiзвиськом-характеристикою надiляе Вольтер представника францисканського чернечого ордену.]

Що кинув iз Шандосом Альбiон,

В тiй корчмi Жанни назорив поставу —

І покохав, як батькiвщини славу.

Натуру мавши пiдлу та лукаву,

Ладний i чорту слатися до нiг,

Шахрай, обмовник, сповiдач i шпиг,

Вiн знав чаклунське таемниче дiло

,[39 - Вiн знав чаклунське таемниче дiло.

Що перейшло iз глибини вiкiв

Вiд магiв та еврейських мудрецiв

I в нашу землю, Господевi милу…

Тепер його забули серед нас.

О днi тяжкi! О звироднiння час!

Вiн вичитав iз книг кабалiстичних,

Що Жанна – сил посланниця одвiчних,

Що носить пiд спiдничкою вона

Кiнець вiйни, для всiх iще незримий,

I заприсяг, у злi досягши дна,

Христом i чортом та всiма святими

Їi оплутать чарами земними,

Дiвочостi палладiй звоювать

,

В молитвах i блюзнiрствi невситимий:

«Британiю i церкву врятувать

Повинен я, склонившись перед ними;

Обом же iм ретельно послужу —

Ну, та й собi самому догоджу».

Пiд той же час, мужлай над мужлаями,

Погонич мулiв загадав те саме, —

І, правду мовивши про молодця,

Вiн був нiчим не гiрший за ченця,

І день, i нiч приносити готовий

Дарунки грубi дикоi любовi,

А рiвнiсть iхнiх станiв життьових

Могла б невинну спокусить на грiх.