Шляхом бурхливим

Запорожець у три змахи обiгнав його, i, коли дiд був ще на серединi рiчки, вiн уже стояв коло берега i смiявся, i смiх його, наче з мiдяноi сурми, лунав над рiчкою. Дорош i собi наважився поплисти i щасливо доплив до козака.

Так Дорош вивчився плавати.

Коли всi убирались, Дорошевi прийшлося пригадати свого товариша Стрiху: попогриз таки хлопець «сухарiв», поки порозв’язував вузли на штанях. Капосний Стрiха ще й намочив iх, щоб дужче зав’язати вузли.

– А ти чий такий? – спитав дiд, коли вони лiсовою стежкою пiдходили до пасiки.

– А Семена Наливайка син… Дорош Наливайченко.

– Семенiв син? Дорош? Хе, хе… – засмiявся дiд. – Дорош, Дорош, Дорошино, куца в тебе кожушина.

«І чого б ото я дражнився, – подумав хлопець, – я ж мовчу, що в нього матня драна».

– Так ти Семена Наливайка син? – спитав запорожець, наче щось пригадуючи. – Я твого батька знаю. Скажи батьковi, що кланявся йому той запорожець, що його колись вiд татарського аркану визволив.

Це так вразило хлопця, що вiн навiть не знайшов, що й вiдповiсти запорожцевi.

Деякий час дiд та запорожець iшли мовчки.

– Так ти кажеш, що вам добре живеться на слободах? – якось лукаво запитав козак.

Видно було, що вiн продовжував розмову, яка почалася перед купанням.

– Добре. За всiм воевода догляда. Не дасть на тебе й пушинцi сiсти. Хе-хе! Особливо добре мiщанам. За ними вже так пiклуеться, так побиваеться, що й нiкуди.

– А що?

– Та так. Треба попасти корову – спитайся воеводи та постiй коло Приказу, поки вийде пiддячий, а пiддячий скаже про корову воеводi, а воевода знову пiддячому… хе-хе! А пiддячий вийде й скаже: нема дозволу воеводиного, щоб пасти корову, е в Приказi чутка, що загони татарськi бачили коло Змiева. Уведе татарва корову i тебе забере й зажене у Крим або в Озiв. Засвiтить баба вночi каганець – уже стука москаль у вiконце: воевода, каже, наказав, щоб не сидiли по хатах з каганцями.

– Добре.

– Ще й як… Чудасiя! Ото здумав син мiй Іван поiхати на Дiн по рибу. Пiдбив ще деяких козакiв. Полагодили вози, та ще вдосвiта й рушили – мовляв, холодочком волам легше. Тiльки до ворiт, як ось питае iх вартовий. Ще й з наших чоловiчок буде.