Шляхом бурхливим

– А ну, як хто зачинив ляду? – подумав хлопець i навiть похолонув вiд цiеi думки.

Але ляда була вiдчинена, i Дорош, спiтнiлий, як загнана коняка, вибрався з ходу i, зiбравши сили, спустив ляду. Вiн обережно вибрався з башти i знову облився потом, помацавши у себе за пазухою i не знайшовши ключiв вiд комори. Вiн мацав себе обома руками по грудях, навiть по животi i заспокоiвся тiльки, коли знайшов iх у себе за спиною. Хлопець уже хотiв бiгти до шинку, щоб непомiтно покласти ключi на каптан дячковi, але раптом згадав, що пляшка з-пiд горiлки лишилася в з’iжжiй.

Вiн аж вилаяв себе, що не здогадався захопити ii з собою, коли випускав втiкачiв. Треба було знову йти до з’iжжоi.

– А що, як Микита прокинувся? А що, як пiддячий прийшов перевiрити, чи добре пильнуе Микита в’язнiв? А що, як дячок, схаменувшись, помiтив, що нема ключiв, наробив галасу й розбуркав Микиту? По пляшцi доберуться й до нього, Дороша.

Але Микита, як i ранiше, задавав хропака. Дорош зайшов у хату, розшукав у темрявi пляшку, бо добре знав, де вона лежить, вийшов з хати i побiг до шинку.

Дверi шинку були вiдчиненi. На вулицi стояв п’яний, як дим, Стрешньов i блював, а його пiд руки пiдтримували Палажка й московка. Прозоров валявся коло шинку на землi. У дверях з’явився дячок, ледве держачись на ногах. Каптан на ньому був одягнутий тiльки на одне плече i поли каптана волочилися по землi.

– Пора, пора, дяче! – випроваджуючи його, казав шинкар.

Раптом дячок помацав у себе на поясi, i Дорош навiть здригнувся, коли вiн крикнув шинкаревi:

– Стой! А ключi где?

– Якi ключi?

– Якi ключi?.

. У меня на поясе билi!

– Ну, що ж, знайдемо й ключi, – сказав шинкар, – мабуть впали, як ти знiмав каптан i розперезався.

Дорош шмигнув за шинкарем у шинок i став лазити, по долiвцi, наче що шукаючи пiд столом.

– Ти досi тут, хлопче? – здивувався шинкар.

– Ось ключi, – сказав Дорош, подаючи ключi, – у куток завалилися!

Дячок зняв пояса i начепив на його ключi. Шинкар допомiг йому застiбнути пояс i випровадив геть з шинку.

Дорош безсилий i зморений, наче видужав пiсля тяжкоi хвороби, пiшов додому, забрався в клуню i зарився в солому.

З другого кутка клунi чулося легеньке посапування сонного батька. На вулицi яро гавкала собачня, що проводжала п’яних москалiв.

ІХ. БУЧА В ГОРОД!

Ворота зачиненi. – У з’iжжiй другого ранку. – Воевода гнiваеться. – Допит. – «Нечиста сила!» – Зачарованi кайдани. – Трус. – Батько, Дорош та струмент. – Коло верби. – «Суд Божий».