Шляхом бурхливим

– Вiдьма. – На греблi. – Рибалки з Бабаiв. – Серед ночi на рiчцi

Другого дня горожани були дуже здивованi з того, що ворота города з наказу воеводиного зачиненi, i вартовi нiкого не пускають нi з города, нi в город. Ще бiльше здивувалися козаки та мiщани, коли почалися труси. Але все було марно, втiкачiв не знайшли. Усе це здавалося якимсь чудом.

Коли пiддячий вранцi прислав стрiльця до дячка по ключi вiд в’язницi, дячиха вiддала ключi ще тодi, як дячок спав. Микита ледве не впав, коли, вiдчинивши дверi до комори з наказу пiддячого, побачив порожнi колодки.

– Нету! – вирячивши вiд здивування п’янi очi, сказав Микита, виглядаючи з дверей.

– Кого нету? – нетерпляче спитав пiддячий.

– Воров нетутi. Казака i холопа!

– Протрi зенькi лучше. Спяна не вiдiш?

Пiддячий вiдштовхнув Микиту так, що той стукнувся головою об дверi, i зайшов у комору.

– Ей, Гвоздьов! – закричав пiддячий, вибiгаючи з хати, – рас-порядiсь, чтоб нiкого не випускалi iз города, да пошлi к воеводе сказать, что казак i холоп убежалi!

Старший зi стрiлецькоi ватаги, що мав вести козака холопа до Бiлгорода, здивовано глянув на пiддячого, а той вирячився:.

– Что буркаламi пялiш? Бегi, делай, что говорю. Убеглi холоп с запорожцем!

– Ти, сукiн син, проворонiл казака! – злiсно обернувся пiддячий до Микити.

– А я тут прi чьом? Замок целий. Сам же отобрал у меня ключi i отдал Семьоничу. Мойо дело сторона…

– Да ти-то тут бил? Не вiдал нiчего, не слихал?

– Не вiдал i не слихал. Да, может бить, онi подкоп сделалi?

Пiддячий широко вiдчинив дверi з’iжжоi й комори, щоб було свiтлiше, i почав оглядати комору, але пiдкопу не було. Пiддячий вийшов з хати й обiйшов круг з’iжжоi, але й там не було нiяких слiдiв пiдкопу.

– Подi, позовi Семьонича в Приказ, – сказав вiн Микитi, – а с тобою я ещьо поговорю, сволочь!

– Я тут нi прi чьом.

Дячок Семенич ще спав, коли Микита прийшов по нього:

– Вставай, пянiца, – закричала дячиха, дiзнавшись вiд Микити, що скоiлося, – пропiл, окаянний, воров! Будеш знать, как пянство-вать, когда воевода велiт вздьорнуть тебя на дибу!

– Мрр… – пробубонiв дячок, – отстань!

– Ти на него водiцей плеснi! – порадив Микита, вiн на власному досвiдi знав силу цього засобу.