Шляхом бурхливим

Поки простий козак – козак як козак, а в старшину вилiз – йому плюнути… пики не дiстанеш, – сказав запорожець, скоса глянувши на Галю.

Раптом залився гавкотом на когось Бровко i, зiрвавшись з мiсця, кинувся до лiсу.

Трохи згодом в супроводi Бровка вийшов кремезний чоловiк з торбою за плечима i з великим цiпком у руцi. Вiн був у постолах, але з торби виглядала халява рудого чобота. Бровко злiсно кидався на нього, одначе чоловiк, мабуть, добре знав собачi звички (кусати не людину з цiпком, а самий цiпок) i через це спокiйнiсiнько йшов через галявину, тягнучи позад себе цiпок, а Бровко аж розривався, хапаючи кiнець палицi, що волочилася, пiдскакуючи, по землi.

Подорожнiй пiдiйшов до компанii i спинився крокiв зо три вiд неi.

– Добридень! – привiтався вiн, знявши бриль.

– З недiлею!

– Спасибi! – вiдгукнувся Наливайко. – Та цить, чортiв собако! Слова не дасть сказати.

Дорош пiдняв з землi хворостину, i собака огризаючись одiйшов вiд подорожнього.

– Хлiб-сiль! – знову сказав подорожнiй, кинувши око на пляшки та страву, що стояли перед козаками.

– Прошу сiдати! – ввiчливо сказав Наливайко i посунувся, щоб дати мiсце гостевi.

Гiсть сiв, перехрестився, випив чарку горiлки, що налив йому Наливайко, i закусив. Розмова обiрвалася. Всi мовчки дивилися на подорожнього. Вiн узяв кусень кабанятини i став повiльно iсти, одрiзаючи невеличкi шматки. Був це худий чоловiк з орлиним носом. Очi в нього сидiли глибоко пiд бровами, а брови, чорнi й густi, понависали над очима, як розшарпана вiтром стрiха.

Йому було не бiльш як сорок рокiв, а то й менше, але голова була зовсiм сива. Козаки були вже добре на пiдпитку, але всi вони помiтили якийсь сум в очах подорожнього Такий сум бувае тiльки у людей, що перенесли якесь надзвичайне i до того ж довге горе, що перевертае все життя, руйнуе надii, мрii й здоров’я, а замiсть них залишае в очах тiльки цей невимовний сум. Подорожнiй випив i другу чарку, а вiд третьоi вiдмовився, попоiв ще трохи i подякував компанii за ласку.

Бакаляр був дуже цiкава людина. Йому давно кортiло спитати цього чоловiка, вiдкiля вiн i куди йде, але проста чемнiсть не дозволяла йому розпитувати подорожнього, поки той iв. Але коли той витер вуса, з’iв останню ложку кулiша i витяг з кишенi кисет з тютюном, вiн не втерпiв i спитав:

– А скажи, будь ласка, добрий чоловiче, вiдкiля ти сам i куди тепер iдеш? Бачу, що ти не тутешнiй.

Чоловiк викресав вогню, запалив люльку й вiдповiв:

– Не тутешнiй.