Шляхом бурхливим

– Ну, а Ханенко? Усе з ляхами?

– Еге… урвався бас… І Ханенко вiддав клейноди й армату запорозьку, та тiльки не запорожцям, Самойловичевi.

– Добре життя. Попович з москалями скубе, Дорошенко з татарвою шарпае. Добре хоч Ханенка чорти з’iли. Розшматували сучi гетьмани Украiну. Ех, нема старого Хмеля! – роздумливо сказав винник. – Ну, а Сiрко? Чи не мае думки пiдiймати Слобожанщину проти Москви, як за Брюховецького було? Так, дiла не буде!.. Чи ти часом сам не того вештаешся по слободах?

– А хоча б i так?

– Дiла не буде… Ми теж колись за Хмеля отак, як i ти, старцями мандрували по Вкраiнi та пiдбивали нарiд на повстання, так не тi часи були.

Запорожець засмiявся:

– Одрубали хвоста Сiрковi москалi в Сибiру, вiн тепер аж зубами клацае.

– Не кажи так про старого, – спинив запорожця винник, – Сiрко добрий козак, а бусурменiв настрахав так, що жiнки татарськi ним дiтей лякають. Не кажи так: ти ще цуценя проти його…

– Та я ж нiчого, – вiдповiв запорожець, – з його дорученням i сюди прибув на слободи.

– Чого?

Запорожець помовчав i покрутив вуса.

– Звелiв провiдати Сiрчиху та дочку, та подивитись, чи все гаразд вдома. Та й про себе передати, що, мовляв, живий ще…

– Ну, це ти брешеш, – спокiйно сказав винник, – сам Сiрко чого ж не iде?

– Еге… Його так добре частували у Сибiру, що вiн московського духу й чути не може.

Винник здивовано здвигнув, плечима.

– Чого ж це ти старцем вирядився?

– Вiн характерник! – сказав бакаляр.

– Москалiв побив, – вiдповiв за запорожця Наливайко, – так довелося тiкати з Харкова.

– Де побив?

– На пасiцi у Дениса Журавля. Та ще й не простих кацапiв, а дiтей боярських.

Наливайко розповiв винниковi про пригоду козака з москалями й погоню.

– Так… – протягнув винник, навiть свиснув трохи. – Але ж москалi грабували пасiку? Чого ж лякатися? – вiн насмiшкувато подивився з-пiд своiх сивих суворих брiв на козака. – Чого ж лякатися? Воевода розбере дiло по правдi.

– Мабуть. Розбере так, що не встигнеш i люльки викурити, як в Бiлгородi у князя опинишся. Спасибi за воеводину ласку. Наслухався я про московську правду вiд отамана.

– А що ж Денис?

– Мае думку поскаржитися полковниковi на грабiжникiв.

– Нiчого з того не буде.

– Я й сам так казав йому. Не буде ваш полковник сваритися з воеводою за Дениса.

– Не кажи так про Донця. Вiн справедливий козак! – втупився за полковника Наливайко.

– Всi вони однаковi.