Кар’єра Никодима Дизми

Коли вiн дiйшов до Театральноi площi, годинник на ратушi показував уже п’ять по восьмiй. Пiддавши ходу, вже за хвилину був перед готелем.

Вiн бачив, як раз за разом заiжджають блискучi автомобiлi, як виходять з них елегантнi люди, зодягненi в хутро, незважаючи на спеку.

Вiн почувався невпевнено.

Чи зможе вiн загубитися серед них?..

Голод, однак, перемiг. Наiстися, будь-якою цiною поiсти! Нехай собi потiм викидають за дверi. Корона з голови не спаде.

Стиснувши зуби, вiн зайшов.

Поки розглядався, лакей забрав його пальто i капелюх, а якийсь гречний пан поштиво провiв його аж до дверей зали i навiть, уклонившись, iх вiдчинив.

Перед очима Никодима Дизми постала величезна бiла зала, чорнi плями фракiв, розкiшнi вечiрнi туалети дам. Аромати дорогих парфумiв i гвалт голосiв трохи одурманили його.

Вiн завмер бiля дверей, коли раптом зауважив перед собою пана, що поштиво вклонявся, i його витягнуту руку. Машинально подав свою.

– Дозвольте представитись, Антоневський, особистий секретар прем’ера.

Дозвольте вiд iменi пана прем’ера подякувати за те, що зробили нам ласку прибути сьогоднi. Будь ласка, пригощайтесь, ось закуски.

Вiн не закiнчив i пiдбiг до двох худих чоловiкiв, якi тiльки-но увiйшли.

Никодим Дизма витер пiт з чола.

– Дякувати Боговi! Тiльки тепер смiливiше…

Швидко опанувавши себе, вiн почав розглядатися довкола i вивчати ситуацiю. Зауважив, що навколо панi i панове iдять, стоячи з тарiлками в руках, або сидять за невеликими столиками. Вирiшив стримати голод, щоб подивитися, як поводяться iншi.

Стiл був заставлений якимись незвичайними наiдками, яких ще нiколи не бачив. З великою радiстю схопив би якусь iз тих тарiлок i з’iв би усе, що на нiй, десь у кутку. Однак тримав себе в руках, спостерiгав.

Нарештi наважився i почав шукати очима тарiлку. Коли знайшов i виделку, то наклав собi багато якогось салату i шматок паштету. Мав повний рот слини. Вiн просто не мiг вiдiрвати очей вiд тарiлки. Раптом, обернувшись, щоб знайти собi краще мiсце, вiдчув досить сильний удар у лiкоть.

Тарiлка вилетiла з рук i розбилась об пiдлогу.

Дизму охопила злiсть. Перед його носом безцеремонно пропихався якийсь товстий пан, який навiть не вважав за потрiбне повернутися i вибачитися за свою незграбнiсть. Якби Дизма мiг опанувати себе, вiн би проiгнорував його рух. Зараз же знав тiльки одне: той грубий вибив йому з рук iжу.

Двома стрибками наздогнав свого кривдника i з усiеi сили схопив за лiкоть.