Кар’єра Никодима Дизми

З самого низу несподiвано вдарив у його свiдомiсть дрiбний шрифт: Фрак – ордени.

Кинув оком на фрак. Бенкет… Їжа, багато iжi, ще й задурно…

«Я дурень», – подумав вiн, однак знову уважно перечитав запрошення: 15 липня цього року о 8-й годинi вечора.

Вiн не мiг вiдiгнати цi думки.

– Пане Валентине, сьогоднi п’ятнадцяте? – запитав вiн.

– Так, п’ятнадцяте.

– А котра година буде?

– Буде i десята, але зараз сьома.

Дизма на хвилину завмер.

«Та що менi зроблять? – подумав вiн. – Ну, викинуть за дверi.

Зрештою, там буде стiльки людей…»

Узяв приладдя до голiння й почав перевдягатися.

Працюючи в повiтовiй бiблiотецi, довгими пообiднiми годинами, коли зовсiм не було роботи, вiн почитував книжки. Частенько траплялися описи балiв та прийомiв, органiзованих рiзними графами й мiнiстрами. Вiн знав – якщо книжки писали правду, – що на таких великих прийомах зазвичай бувае багато людей, не знайомих мiж собою, тож йому мае вдатися цей ризикований намiр. Особливо якщо не буде надто видiлятися серед гостей.

Родина Бартекiв сидiла за столом i iла картоплю, запиваючи чаем.

«Їжа, багато iжi, – думав Дизма, – м’ясо, хлiб, риба…»

Вмившись над умивальником, вiн розчесав скуйовджене волосся i одягнув накрохмалену сорочку.

– Таки на весiлля йде, – сказала Валентиниха. Їi чоловiк глянув на квартиранта i буркнув:

– Що нам до того.

Дизма ледве застiбнув тугий комiрець, зав’язав галстук i одягнув фрак.

– Їжа, багато iжi, – шепотiв.

– Що ви кажете?

– Нiчого, до побачення.

Повiльно зiйшов по сходах, застiбаючи габардиновий плащ.

Пiд найближчим лiхтарем ще раз передивився запрошення i констатував, що там не було iменi адресата. Сховав його до кишенi, а конверт порвав i викинув геть.

Вiн ще слабо орiентувався у мiстi i, хвилину вагаючись, зрештою вирiшив iти знайомою дорогою. Повернув на Залiзну, на розi Холодноi звернув у бiк костелу. Звiдти вже було видно Електоральну та Банкову площу.

На вулицях кипiло вечiрне життя робiтничих кварталiв.

З шинкiв лунали хриплi звуки гармонi, брудними тротуарами вешталися групи пiдлiткiв i молодих робiтникiв у розстiбнутих пiджаках i без комiрцiв. Дiвчата по трое, по четверо, взявшись пiд руки, хихотiли й пошепки перемовлялися. Старшi жiнки з дiтьми на руках стояли бiля ворiт або сидiли на винесених з помешкань табуретах.

«Субота», – подумав Дизма.

На Електоральнiй теж юрба: евреi, якi святкували шабат, заполонили не тiльки тротуари, а й вулицю.