Кар’єра Никодима Дизми

– У якiй справi?

– Мовчати, sapristi[8 - Їй-богу! (фр.)], коли я говорю! Куник оголосив мене божевiльним. Мене! Уявляете, i добився опiки надi мною. Так от, iдеться про те, щоб тiтка поставила на ноги вже не знаю точно й кого. Потрiбно влаштувати консилiум, який встановить, що я цiлком нормальний. Розумiете, пане?

– Розумiю.

– Я напишу тiтцi листа, представлю вас як свого колегу, хоча й маете вигляд шевця, але тiтка так мрiе насолити Куни-ку, що повiрить. Поясните тiтцi, що надi мною тут знущаються, що мене позбавили свободи, що перехоплюють моi листи.

Це слiд змалювати у як найпохмурiших фарбах.

– Добре, але…

– Тихо! Хочете, знати, що за це отримаете? То знайте, що за це я вшаную вас своею дружбою i довiчною рентою. Досить? Йду писати листа, а ви перед вiд’iздом у Варшаву зайдете за ним i за детальними iнструкцiями. Якщо ж на мене донесете, вб’ю як собаку. До побачення.

Вiн свиснув пiнчера i, перестрибнувши, зник за кущами.

«Навiжений, немае жодного сумнiву, – подумки вирiшив Дизма.

Втiм, у розповiдi графа е велика частка правди. Адже й Куницький сам казав, що купив Коборово. Ставлення дружини i дочки до нього дуже вороже. Зрозумiло, немае сенсу мати справи з цим божевiльним i його планами, але варто замислитися, чи не можна з усiеi цiеi каламутi отримати для себе якусь вигоду…»

Дизма наразi не бачив жодних перспектив усього цього, але вiдчував, що проникнути в чужу таемницю нiколи не завадить. Особливо в його становищi:

«Принаймнi потрiбно якось вивiдати, чи правду каже цей божевiльний граф».

Йому спало на думку, що якби звинувачення Понiмiрського пiдтвердилися, вiн мав би можливiсть погрожувати Куницькому викриттям. Дизма брiв у роздумах парком i бiля самого палацу натрапив на лакея, вiд якого довiдався, що господар прислав машину додому, але сам не повернувся, тому що справи затримали його ще на день.

Ця новина втiшила Дизму. Ще одна доба святого спокою й тишi! Проте з ревматизмом вiн вирiшив не затягувати. Буде набагато краще, якщо хвороба схопить його за день до дiлового побачення з Куницьким.

Тому за вечерею Никодим почав немилосердно корчитися, нiбито вiд болю, хапаючись то за плече, то за колiно. Обидвi панi, особливо Нiна, спiвчутливо розпитували його про недугу, коли Дизма заявив, що у нього ревматизм. І обидвi одностайно пiдтвердили, що вогкий клiмат у Коборовi сприяе нападам цiеi хвороби. Панi Нiна навiть почала вибачатися, що не попередила його заздалегiдь.