Кар’єра Никодима Дизми

З останнiм ковтком компоту бiль став нестерпним. Дизма вибачився й хотiв було йти до своеi кiмнати, але панi Нiна велiла лакеевi провести його, а сама пiшла до домашньоi аптечки за якимись лiками.

Дизма був цiлковито задоволений собою. Сцена вдалася на славу. Про це свiдчила заклопотана фiзiономiя лакея, який допомiг йому роздягтися i лягти до лiжка. Незабаром вiн принiс лiки.

За чверть години пролунав стук у дверi, а коли вiн сказав: «Прошу», почув голос панi Нiни.

– Як ви себе почуваете?

– Погано.

– Чи не потрiбно вам чогось?

– Нi, дякую!

– На добранiч. Сподiваюся, завтра вам стане краще.

– На добранiч, панi.

Настала тиша. Вечеря була щедра, i Дизму стало хилити на сон. «Ця панi Нiна – симпатична молодичка, – подумав вiн засинаючи, – ой, графиня…»

Роздiл 5

Клiмат Коборова мав фатальний вплив на ревматизм Никодима Дизми. На ранок з’ясувалося, що вiн цiлу нiч не зiмкнув очей, i бiль посилився. З такою доповiддю прийшла до панi Нiни покоiвка i повернулася до Дизми з новим асортиментом лiкiв i запитанням вiд господинi, чи не бажае пан Никодим якихось книжок для читання.

Дизмi зовсiм не хотiлося читати, i вiн, не бажаючи уславитися невiгласом, заявив покоiвцi, що йому важко буде тримати книгу в руках.

Результат виявився найнесподiванiшим.

За дверима почувся голос панi Нiни:

– Добридень, пане Дизмо. Мене засмучуе, що вам не краще. Чи не послати за лiкарем?

– Нi, не потрiбно, – рiшуче вiдповiв Никодим.

– Вам, напевно, нудно.

– Що ж робити, якщо немае кому.

За дверима запанувало мовчання, i за мить панi Нiна запитала:

– Можна до вас увiйти?

– Прошу дуже.

Нiна увiйшла до кiмнати i кинула на Никодима погляд, у якому змiшувались цiкавiсть i спiвчуття. Потiм несподiвано запропонувала, що буде читати сама. Дизмi нiчого не залишалося, як погодитись, дякуючи та перепрошуючи за клопiт.

– Ну що там, дрiбницi. Я й так сиджу без дiла. Я iз задоволенням щось вам почитаю.

Никодим замислився: потрiбно вибрати якогось трохи кращого, такого, якого в Лисковi читали люди iнтелiгентнi. Вiн згадав одного англiйця, iм’я якого вимовляеться «Джек», а пишеться якось зовсiм iнакше.

– Може, щось Джека Лондона? – попросив вiн. Нiна посмiхнулася i кивнула.

– Зараз принесу кiлька його книжок.

Незабаром вона повернулася, несучи декiлька книжок у вишуканих палiтурках.