Кар’єра Никодима Дизми

Батько не пережив би, якби нам довелося покинути Коборово, а цей пройдисвiт Куник, учувши про таке, запропонував батьковi угоду: якщо Нiна вийде за нього замiж, вiн запише Коборово на ii iм’я, i таким чином наше родове гнiздо залишиться в руках Понiмiрських. Сестра пожертвувала собою i тепер тяжко платить за це, тому що через рiк пiсля весiлля батько й так помер, а цей мерзотник видурив у Нiни якiсь векселi на величезну суму i доручення. Ось чому сестра не може i пальцем ворухнути у власному маетку, бо негiдник Куник тут повний господар.

– А що ж на те його дочка?

– Каська? Мавпа. Але ненавидить Куника, кажуть, через те, що вiн знущався з ii матерi.

– Вона померла?

– Хто?

– Перша дружина пана Куника.

– Якого пана? – наiжачився Понiмiрський. – Плебея, мерзотника, не пана. Пан – це я! Зрозумiло?

– Зрозумiло, – поспiшно погодився Дизма, – значить, померла?

– По-перше, не моя справа, по-друге, померла давно. Дайте, будь ласка, цигарку.

Понiмiрський закурив i, рiвненько пускаючи кiльця диму, глибоко задумався… Дизма помiтив, що Понiмiрський сьогоднi набагато спокiйнiший, i тому ризикнув запитати:

– Чому ж вас, графе, виселили з палацу?

– Що?

– Я спитав, чому вас попросили з палацу.

Понiмiрський нiчого не вiдповiв i довгий час вдивлявся Дизмi в очi. Нарештi нахилився i прошепотiв:

– Мабуть, ви менi будете потрiбнi…

– Я? – здивувався Никодим.

– Ти-и-хо! – Граф став озиратися довкола. – Здаеться, нас хтось пiдслуховуе.

– Вам здалося.

– Тсс!.. Брут! Шукай шпигуна, шукай!

Пес розгублено дивився на господаря i не сходив з мiсця.

– Безглузда худобина! – роздратувався граф. – Геть!

Вiн встав i навшпиньки обiйшов кущi. Всiвшись на лаву, повчально сказав:

– Обережнiсть не завадить.

– Ви сказали, графе, що я вам знадоблюся, – почав Дизма.

– Так, я використаю вас як знаряддя, але ви мусите менi пообiцяти абсолютну слухнянiсть. Нiкому жодного звуку. Передусiм ви iдете у Варшаву до моеi тiтки, панi Пшеленськоi.

– Справдi…

Обличчя Понiмiрського скривилося в iронiчнiй гримасi. Вiн додав:

– Ви становите виняток з цього правила, бо хоч i дурнi, та поваги до себе не викликаете. Але це дрiбницi. Тут дещо важливiша справа. Отже, у тiтки Пшеленськоi величезнi зв’язки, i вона ненавидить Куника. Тому вона допоможе у моiй справi.