Кар’єра Никодима Дизми

– Так, стаеш диким звiром, – пiдтвердив вiн.

– Моя дорога, – сказала панi Нiна, нiби поновлюючи перервану ранiше розмову, – ти мусиш погодитися, що i в цьому е своя чарiвнiсть, яка сильно дiе, особливо на нас, жiнок.

Кася знизала плечима:

– Не на всiх.

– Загалом жiнки, – сказав Никодим, – вiддають перевагу грубiй силi над слинявiстю.

– Не рекламуйте себе, – розсмiялася Нiна.

Поговорили ще трохи, i Дизма пiшов до своеi кiмнати. Вiн не забув, що на нього чекае зустрiч в парку з цим напiвбожевiльним графом, вiд якого можна довiдатися багато цiкавих речей про тутешнiх коборовських мешканцiв.

Упевнившись, що його нiхто не бачить, Никодим вiдчинив дверi на терасу i попрямував по алеi, яка, за його розрахунками, мала якнайшвидше вивести до кам’яноi лавки пiд старою липою.

Проте вiдшукати лавку йому не вдалося, i вiн вже почав втрачати надiю побачитися з Понiмiрським, як раптом почув зблизька гавкiт.

– Є! – зрадiв Никодим.

І дiйсно, неподалiк, довкола крислатого каштана, стрибав, несамовито гавкаючи, незграбний песик.

– А, це ви! – закричав той згори. – Чудово!

Понiмiрський легко зiскочив на землю i кивнув Дизмi.

– Ви розповiдали про мене Кунику? – запитав вiн з недовiрою.

– Боже борони! Втiм, його i вдома немае.

– Це добре. Вас здивувало, що я сидiв на деревi?

– Нi, чому ж.

– Це, бачте, атавiзм. Інодi в людинi пробуджуеться непереборна потреба повернутися до первiсного стану.

– Дизма.

– Ага, Дизма. Безглузде прiзвище. А iм’я?

– Никодим.

– Дивно, ви не схожi на Никодима. Втiм, це не мае значення. Мiй Брут теж не схожий на Брута, а я – на Жоржа. Кажете, цей мерзотник поiхав?

– На один день.

– Якусь нову аферу готуе. Чи знаете, що вiн видер у нас Коборово?

– Нi, нiчого не чув.

– Зауважте, Куник займався лихварством. А оскiльки мiй батько витратив силу-силенну грошей, та ще й вiйна пiдiрвала нашi фiнанси, то Куник без зусиль заплутав нашi справи i схилив врештi-решт батька до фiктивного продажу Коборова.

– Як це фiктивний? Тобто несправжнiй?

– Не знаю, я в цьому не розбираюся. Досить i того, що вiн вчинив якесь велике шахрайство i присвоiв собi маеток. Але це нiчого. Засадять його ще у в’язницю.

– Ну добре, – обережно почав Дизма, – чому ж у такому разi ваша сестра вийшла замiж за Куниць… за Куника?

– З любовi до батька.