Кар’єра Никодима Дизми

Шлунок – теж не пiдходить: не дадуть iсти.

«А якщо ревматизм?..»

Дизма навiть зрадiв:

«Так буде найкраще, навiть якщо лiкаря викличуть, не розбереться».

Коли з’явився лакей просити його до обiду, у Дизми вже визрiв план важкого нападу ревматизму в правiй руцi i правiй нозi. Сьогоднi за вечерею вiн почне скаржитися на бiль, а завтра i зовсiм не встане з лiжка. Вiн був такий задоволений своею вигадкою, що до нього повернувся чудовий настрiй.

За столом панувала весела атмосфера. Мабуть, вiдсутнiсть господаря позитивно впливала на поведiнку панi.

Розмовляли про планований вiд’iзд Касi до Швейцарii, де вона збиралася вивчати медицину.

– Думаете пiсля унiверситету зайнятися практикою? – запитав Дизма.

– Звiсно.

– Будемо твоiми пацiентами, – розсмiялася панi Нiна.

– Ти будеш, – вiдповiла Кася, – а от пан Дизма – нi.

– Панi безжальна. А якби я захворiв, а поряд не було б лiкаря?..

– Ви неправильно мене зрозумiли. Я буду лiкарем по жiночих хворобах.

– Ах, так? Шкода.

Я страждаю на ревматизм, а це швидше чоловiча хвороба.

– Як сказати, – зауважила панi Нiна. – Все залежить вiд причини хвороби.

– Наслiдки вiйни, – вiдгукнувся Никодим.

– Ви були офiцером?

– Нi, звичайним рядовим.

– Це чудово, – сказала Нiна. – Багато видатних людей билося тодi в сiрих солдатських мундирах.

– Мундири були зеленi, – спростував Дизма.

– Звичайно, колiр надii, ви це точно зауважили. Ви були пораненi?

– Нi. Єдина пам’ять про вiйну – ревматизм.

– Ну i, напевно, ордени?

Никодим не мав жодних вiдзнак, але тут же збрехав:

– Орден Virtuti Militari[7 - Virtuti Militari – за вiйськову доблесть.

Найпочеснiший польський вiйськовий орден, який присуджуеться за видатнi бойовi заслуги.] i, крiм того, пiдвищення по службi. Трохи не став генералом.

– Як це?

– Призначили мене спочатку в унтер-офiцери, i я, напевно, дiйшов би до генеральського чину, якби не закiнчилася вiйна.

– Однак, бачу, у вас про неi приемнi спогади.

– Це був найкращий час мого життя, – сказав Никодим вiдверто.

– Розумiю. Хоча сама я, як жiнка, не змогла б почуватися щасливою серед умираючих i поранених, але я легко собi уявляю, що для справжнього чоловiка вiйна – це атмосфера, в якiй пробуджуються найбiльш чоловiчi iнстинкти. Братерство, боротьба…

Дизма посмiхнувся. Йому пригадалися казарми телеграфного батальйону, курник, який тримав один iз сержантiв, гаряча кава, неробство ситих, монотонних буднiв.