Кайдашева сім'я

– Коли б ти знав, то я вже через його пiдiрвався: мене вже поруха взяла. Коли не iдь, то все пiдпирай воза спиною, – сказав кум, – всю спину поколов iк бiсовому батьковi.

– Та, здаеться, куме, i ти сам котився з тiеi гори з своею Ганною, вертаючись з хрестин? – обiзвався з кутка чоловiк.

– І як тi люди iздили з такоi гори i не розкопали, одколи Семигори стоять, – говорив Кайдаш, наливаючи чарку з кварти.

Вже сонце зайшло, вже стало надворi поночi, а Кайдаш усе пив у шинку, доки не пропив половини грошей, i вже п’яний потягся додому.

Кайдашиха з синами вже повечеряла. Вже в хатi полягали спати, як батько застукав у дверi.

– Жiнко, одчиняй! – закричав Омелько й почав лупить з усiеi сили кулаком у дверi.

– А де ж ти, волоцюго, волочився до цього часу? – крикнула Кайдашиха з хати. – Не одчиню! Ночуй надворi, коли пропив грошi. Про мене, лягай там пiд тином.

– Одчини, бо вiкна поб’ю! – репетував Кайдаш i лупив у дверi ногою так, що поганенькi дверi аж торохтiли.

– Як поб’еш, то й повставляеш.

Лаврiн устав i одчинив батьковi дверi. Батько переступив порiг, заточився, поминув хатнi дверi та й пiшов лапать стiни в темних сiнях. Замiсть дверей вiн налапав драбину й звалив ii, потрапив на дiжку з водою, скинув кружок i шубовснув у воду обома руками. Кайдашиха наносила повнiсiньку дiжку води. Вода через верх полилась додолу.

– Жiнко! де ти у вражого сина дiла дверi? – кричав Кайдаш. – Чи це я влiз у ставок? Покарала мене свята п’ятiнка! Прийдеться пропасти.

Кайдашевi здавалось, що вiн iде через вузеньку греблю попiд вербами i що вiн шубовснув з греблi у ставок.

– Хiба ж ти не бачиш, що ти в сiнях, – сказала Кайдашиха.

– А може, це я згубив очi на греблi? Нiчогiсiнько не бачу! Їй-богу, нiчогiсiнько! А може, кум повидирав менi баньки з лоба, – говорив Кайдаш сам до себе, – оце лиха моя годинонька! Як же оце я прийду додому без очей?

Кайдаш махнув рукою й зачепив горщик на полицi.

– Яка це iродова душа кидаеться горшками? Марусю! та не кидайся-бо! При… присягаюсь, що вже бiльше не буду.

Кайдашиха схопилась з постелi, кинулася до печi й почала роздувати жар, притуливши до його суху трiску. Вогонь блиснув на всю хату й полився через одчиненi дверi в сiни.

– О! кум вернув менi очi. Постривай же, лисий дiдьку! Я тобi завтра… я тобi оддячу!

І з тими словами Кайдаш влiз у хату.